Ukrainian translation – Новий інструментарій для кооптації медіа | Freedom House

Ukrainian translation – Новий інструментарій для кооптації медіа

Новий інструментарій для кооптації медіа

Авторка:  Жейке Чакі (Zselyke Csaky), Директорка з досліджень, регіон Європи та Євразії

Основні висновки

У своїх останніх спробах контролювати ЗМІ антидемократичні лідери країн з крихкою демократією застосовують новий інструментарій, який складається з економічних, правових та позаправових засобів, призначених для того, щоб змусити мовчати критично налаштованих журналістів і підтримати прихильні до влади ЗМІ.

В Угорщині правляча партія «Фідес» [Fidesz] майже консолідувала свій контроль над засобами масової інформації і побудувала паралельну реальність, в якій урядові послання та дезінформація зміцнюють один одного.

У Сербії процес кооптації ще не має повний успіх, проте атмосфера залякування та переслідування ускладнює щоденну роботу журналістів.

Поза межами цих двох країн відсутність довіри до ЗМІ, масове поширення фейкових новин, посилення політичної поляризації та відсутність прибуткової моделі медіа-бізнесу нищать свободу преси, тим самим готуючи фундамент для кооптації з боку політичних сил з нечесними намірами.

У квітні 2018 року прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан та його партія «Фідес» втретє отримали переважну більшість у парламенті, здобувши 49% голосів і розгромивши розрізнену опозицію. Роком раніше прем’єр-міністр Сербії Александар Вучич (Aleksandar Vučić) здобув беззастережну перемогу на президентських виборах, набравши 55% голосів у першому турі, і вперше в історії Сербії позбавивши країну необхідності проводити другий тур голосування.

Орбан і Вучич обидва взялися руйнувати інституційну систему стримувань і противаг і зосередили абсолютну владу у власних руках; вони також скористалися європейською підтримкою та неефективністю національної опозиції. Проте основною запорукою їхнього успіху було саме їхнє домінування над ЗМІ.

За останні декілька років виник новий інструментарій, який використовується неліберальними лідерами країн з крихкою демократією для контролю та кооптації преси, з метою забезпечення свого подальшого перебування при владі. Цей інструментарій виключає використання таких тактичних прийомів, як цензура, застосування фізичної сили чи пряме залякування журналістів. Натомість він містить низку методів, які застосовуються для використання на свою користь структурних умов. Щойно кооптацію вдається реалізувати, ЗМІ стають частиною системи в якості будівельних блоків, що підтримують можновладців.

Інструментарій неліберальних методів з кооптації ЗМІ містить цілу низку правових, позаправових та економічних стратегій застосування тиску до критично налаштованих ЗМІ та підтримки дружніх інформаційних агентств.

Угорщина є першим прикладом країни, в якій ця кооптація мала успіх. І хоча Вучичу і його союзникам ще не вдалося здобути повний контроль над сербськими ЗМІ, вони йдуть шляхом Орбана. В останньому звіті організації Freedom House «Свобода у світі» обидві країни втратили статус «вільних» країн, спустившись до категорії «частково вільних»[1].

Проте кооптація, яку застосовують антидемократичні політичні лідери, може загрожувати демократії не лише в Угорщині та Сербії. У всьому світі незалежні ЗМІ заохочують до публічних дискусій та участі у політичному житті на основі поінформованих думок та поглядів. Ця практика є надзвичайно важливою для демократії, але сьогодні вона опинилися під загрозою. Незважаючи на те, що в новому тисячолітті суспільна сфера значно розширилася, це розширення принесло з собою непорозуміння, економічні потрясіння, поляризацію і зростання рівня недовіри до інститутів, що є основою демократії. З-поміж цих інститутів ЗМІ зазнають особливих утисків.

Інструментарій неліберальних методів відзначається особливою ефективністю завдяки використанню ним слабких місць сучасного медіа-середовища, включно зі зниженням довіри до преси, а також через кризу старої бізнес-моделі. Це відбувається поступово і непомітно, проте з якогось моменту має незворотні наслідки. ЗМІ багатьох країн стають уразливими — і, в більш широкому сенсі, це загрожує підвалинам демократії, підриваючи вкрай важливий механізм стримування неприборканої державної влади.

Інструментарій

«Підкорення» ринку

Застосування фінансового та економічного тиску є ефективним засобом кооптації ЗМІ. Цей метод використовує на свою користь модель медіа-бізнесу у часи трансформації, що залишає багато медіа у фінансовій скруті. До того ж, уряд спроможний правдоподібно заперечувати відповідальність за наслідки застосування цієї стратегії, оскільки вона спирається на гравців ринку та інституції, які, здавалося б, перебувають поза контролем влади.

Угорська партія «Фідес» довела до досконалості використання ринкових сил та зловживання ними з метою взяття під свій контроль ЗМІ, розширивши таким чином свій політичний вплив. Зокрема, починаючи з 2016 року пришвидшилася майже повна консолідація ЗМІ у руках прибічників провладних політичних сил. Того року за одну ніч владою унаслідок маніпуляцій було закрито одну з найбільших у країні газет Népszabadság, а її видавництво продано Льорінцу Месарошу [Lőrinc Mészáros], колишньому газовому монтажнику, а на той момент олігарху і другу дитинства Орбана[2]. Газета Népszabadság, подібно до більшості інших видань в Угорщині, мала фінансові труднощі, але, як одне з найпопулярніших щоденних видань у країні, входила до числа тих небагатьох ЗМІ, які мали реальний шанс покращити своє фінансове становище.

Месарош згодом побудував медіа-імперію шляхом придбання, прямо чи опосередковано, телевізійних каналів, щоденних газет, тижневиків, інтернет-ЗМІ, а також усіх регіональних угорських газет[3]. З тих пір він став другою найбагатшою людиною в Угорщині, за три роки збільшивши свої статки в 300 разів завдяки своїм політичним зв’язкам[4]. Проте наприкінці 2018 року Месарош та інші прихильні до влади бізнесмени раптом вирішили, що настав час відмовитися від своїх активів, і безкоштовно передали їх провладному медіа-конгломерату KESMA. KESMA об’єднує понад 400 медіа-активів і наочно демонструє вражаюче домінування прихильних до влади ЗМІ в Угорщині[5].

Консолідація власності, що спостерігається в Угорщині, ще не набула таких великих масштабів у Сербії. Проте в результаті нещодавно розпочатої приватизаційної кампанії декілька ЗМІ було передано до рук власників, прихильних до правлячої Сербської прогресивної партії (СПП)[6]. Також відбуваються придбання медіа-ресурсів окремими особами, наближеними до влади. Наприкінці 2018 року брат топ-чиновника з партії СПП придбав два національні телеканали; він також є власником трьох інтернет-порталів, радіостанції та дев’яти кабельних каналів[7].

Іншою формою фінансового тиску в Сербії, що викликає ще більше занепокоєння, є переслідування ЗМІ податковими органами. У 2017 році щотижневик Vrjanske novine щодня відвідували представники податкових органів, візити яких збіглися в часі з публікацією виданням інтерв’ю з колишнім керівником податкового органу; власник щотижневика зрештою був змушений оголосити про закриття видання у зв’язку з тим, що газета більше не могла витримувати тиску. У 2018 році, вже вп’яте за останні п’ять років, податковими органами було розпочато розслідування щодо новинного сайту Juzne Vesti, найпопулярнішого інформаційного ресурсу на півдні Сербії, відомого своїми критичними репортажами[8].

Закон «як дишло»

Влада час від часу використовує закон і нормативно-правові акти для залякування або втручання в діяльність журналістів, або викачування з них фінансових ресурсів. Проте неліберальний інструментарій рідко містить методи для здійснення такого роду відвертих репресій у межах правового поля, зокрема, цензурування, що б одразу викликало осуд з боку сусідніх демократичних держав та організацій, що здійснюють моніторинг ЗМІ. Натомість, тиск на незалежні ЗМІ чинить саме політизована реалізація технічних законів.

Наприклад, угорський орган, що здійснює нагляд за діяльністю ЗМІ, створений урядом у 2011 році з числа прибічників партії «Фідес», користуючись своєю владою, вибірково відмовляє у видачі ліцензій незалежним або опозиційним медіа. У 2012 році цей орган розпочав утиски, які переросли у затяжну юридичну баталію з радіостанцією Klubradio, що представляє ліве крило політичних сил, відмовивши їй у видачі ліцензії і відмовившись виконувати судові рішення, винесені на користь радіостанції за понад два роки судових слухань[9]. Наступного удару регулятор завдав у 2016 році, відмовивши у продовженні строку дії ліцензії на мовлення найпопулярнішій радіостанції країни – Class FM. Після затяжної судової тяганини, у 2018 році частоту, на якій здійснювала мовлення радіостанція Class FM, було передано провладному мовнику[10]. Це рішення завдало нищівного удару по угорському ринку радіомовлення, залишивши в країні лише провладні національні радіостанції.

Аналогічним чином, сербська влада також обмежила свободу преси, здійснюючи політизовані маніпуляції з законом. Було декриміналізовано дифамацію, і в усіх інших відношеннях законодавство Сербії про ЗМІ відповідає міжнародним зобов’язанням країни. Проте політики продовжують подавати позови про дифамацію на величезні суми, вимагаючи відшкодування непомірних збитків в рамках цивільних процесів. Наприклад, на початку 2018 року міністр без портфеля Ненад Попович [Nenad Popović] почав судову тяганину з порталом журналістських розслідувань KRIK, подавши впродовж одного місяця чотири окремих позови, кожен на суму в 1 мільйон динарів (9 500 доларів США)[11].

І хоча сербські медіа-регулятори не виявляють відвертої ворожості до незалежних ЗМІ, як в Угорщині, їм бракує спроможності реалізувати насправді добре прописані норми сербського законодавства про ЗМІ. Орган з регулювання діяльності електронних ЗМІ лише частково укомплектований персоналом і фактично не виконує свої функції – зокрема, він продемонстрував свою неспроможність відкрито заявити про порушення законодавства правлячою партією у зв’язку з її домінуванням у медіа-просторі під час передвиборчих кампаній. У лютому 2019 року він не зміг вжити належних заходів, коли дві телестанції транслювали відеоролик дискредитаційного характеру, в якому було висміяно лідерів опозиції, та який вперше з’явився на каналі YouTube правлячої партії СПП, навіть незважаючи на те, що законодавство Сербії забороняє розміщення політичної реклами до початку передвиборчої кампанії[12].

Тримання журналістів «у шорах»

Переслідування також може здійснюватися у більш відвертих формах, таких як фізичні напади та погрози. Проте в інструментарії неліберальних методів бандитські напади, як правило, не використовуються. Натомість, політичні лідери дають зрозуміти, що вороже ставлення до журналістів не забороняється, зокрема дотримуючись політики невтручання у випадках прояву агресії проти журналістів замість того, щоб наполягати на своєчасному та ефективному розслідуванні та покаранні винних, або використовуючи свої зв’язки для делегітимізації їхньої роботи. У такий спосіб вони створюють атмосферу страху і безкарності, в якій журналісти усвідомлюють, що проведення розслідувань щодо влади пов’язано з небезпекою.

Медіа-середовище в Сербії, в якому щодня працюють журналісти, є набагато жорсткішим, аніж в Угорщині. Журналісти постійно стикаються з безпідставними звинуваченнями, наклепами і словесними обрáзами на свою адресу з боку політиків та користувачів інтернету і регулярно зазнають нападок з боку прихильної до влади «жовтої» преси. Працівників ЗМІ часто називають «зрадниками» та «іноземними найманцями». На початку 2018 року вхідні двері приміщення, в якому розміщувалося об’єднання журналістів, були заклеєні листівками такого змісту: «Нікчемне об’єднання ворогів Сербії»; при цьому деякі журналісти заявляють, що вони перебувають під постійним наглядом співробітників національної служби безпеки[13]. Наприкінці 2018 року було вчинено підпал будинку 70-річного журналіста-розслідувача. Цей кричущий випадок нападу на журналіста не міг не викликати миттєвої реакції — було затримано і позбавлено посади чиновника правлячої партії за звинуваченням у замовленні підпалу. Проте той факт, що такий жорстокий і явно умисний напад взагалі став можливим, підтвердив поширене в Сербії усвідомлення, що незалежні журналісти працюють на свій страх і ризик.

Незважаючи на те, що неприховане переслідування журналістів є в Угорщині рідкісним явищем, влада робить усе для того, щоб журналісти знали своє місце. Прес-конференція Орбана, що відбулася у 2019 році, відзначилася тим, що вперше за багато років до участі в ній було допущено критично налаштованих журналістів. При цьому з 2007 року Орбан жодного разу не давав інтерв’ю найпопулярнішому новинному сайту Угорщини, Index.hu, і завжди відгукувався про нього як про «фейкові новини». Офіційний представник уряду також регулярно вдається до нападок на журналістів, маючи на меті підірвати довіру до їхніх репортажів; у 2018 році він у Twitter назвав журналіста-працівника іноземного ЗМІ «мерзенним SJW [борцем за соціальну справедливість]».

Усунення стримувань

Створення і підтримка провладної медіа-імперії є настільки ж важливою тактикою в арсеналі інструментарію неліберальних методів, як і чинення тиску на критично налаштовані ЗМІ. Ця

підтримка може мати різні форми, включно з присудженням державних контрактів на розміщення реклами на преференційних умовах, застосуванням спеціальних схем фінансування та пільгового режиму оподаткування податковими органами.

В Угорщині використання державної реклами та зловживання нею змінило медіа-ринок. Незважаючи на те, що державна реклама займає лише близько однієї шостої частини від загального обсягу реклами, за останні декілька років її використання експоненційно виросло[14]. У 2018 році витрати на державну рекламу в п’ять разів перевищили розмір коштів, витрачених попередньою владою десятиліттям раніше; при цьому прихильним до влади компаніям було присуджено шокуючі 85 відсотків від усіх контрактів. З 2014 року з’явилося ще декілька нових проурядових інформаційних ресурсів, деякі з яких усього за кілька років збільшили свої прибутки в три-чотири рази, без жодних ознак розширення своєї аудиторії. Проурядовий щотижневик Figyelő, який у 2018 році опублікував список тих, кого влада вважала «найманцями Сороса» (посилаючись на мільярдера і мецената Джорджа Сороса), збільшив свої доходи від державної реклами у десять разів з моменту його поглинання союзником влади у 2016 році; до 2018 року три чверті його доходів від реклами було отримано від державних контрактів[15].

У Сербії державна реклама також відіграє важливу роль у підтримці провладних ЗМІ, і влада також має додаткові інноваційні способи забезпечення фінансування прихильних до влади медіа. Спільне проектне фінансування, за допомогою якого держава робить свій внесок у реалізацію медіа-проектів, що слугують суспільним інтересам, використовується для виділення фінансових ресурсів провладним ЗМІ. На цьому зловживанні наголошувала Європейська Комісія у своїй доповіді по Сербії за 2018 рік. Вона також розкритикувала непрозорий характер процесів спільного фінансування[16]. Прихильні до влади ЗМІ також користуються перевагами вибіркового примусового стягнення податків, тоді як менші, критично налаштовані ЗМІ, піддаються суворим штрафним санкціям[17].

Створення паралельної реальності

Насамкінець, лише тільки створення лояльної медіа-імперії недостатньо — інформаційні ресурси слід поставити на службу втілення стратегії, і неліберальні лідери Угорщини та Сербії є майстрами у формуванні грандіозних наративів та вибудовуванні нової реальності. Заповнення інформаційного простору власними політичними меседжами дозволяє можновладцям домінувати на політичній арені, відволікати увагу суспільства від чутливих політичних питань і, зрештою, взяти під свій контроль суспільство та маніпулювати ним.

Державні мовники є важливою частиною цього ідеологічного плану. Державні і підконтрольні державі інформагентства помітно вирізняються на фоні своїх конкурентів-приватних ЗМІ як у Сербії, так і в Угорщині. Сербське інформаційне агентство Tanjug було офіційно закрито в рамках приватизаційного процесу, проте воно продовжує працювати завдяки фінансовій підтримці покровителів з державних структур[18]. Домінування на медіа-ринку угорського державного інформагентства MTI стало можливим завдяки його низькій субсидованій ціні[19]. І хоча державні мовники в Сербії та Угорщині завжди підтримували владу, в останні роки тональність та характер цієї підтримки суттєво змінилися. Якщо раніше вони більш-менш професійно висвітлювали новини і рідко демонстрували упередженість, то зараз вони стали державними рупорами.

В Угорщині державні і провладні інформаційні агентства перетворилися на основне джерело формування паралельної реальності. На початку 2018 року провладна щоденна газета Magyar Idők заявила, що в Угорщині працює 2 000 «найманців» Сороса; судячи з усього, ця цифра, яку пізніше повторив сам Орбан, була вигадана в рамках умисної операції з очорнення Джорджа Сороса, що проводилася якоюсь підпільною групою і була спрямована на дискредитацію пов’язаних із Соросом неурядових організацій[20]. Сорос ставав головним героєм і цілої низки інших фейкових новинних сюжетів, зокрема стрічок новин на прихильному до влади телеканалі TV2 у 2017 році під такими заголовками: «Сорос убив би і власну матір». До того ж, працівники державного мовника визнали факт отримання вказівок з офісу прем’єр-міністра щодо того, як вони мали висвітлювати чутливі теми, такі як міграція[21]. У 2019 році в інтернет просочився відеозапис, на якому репортер державного інформагентства інструктував провладного експерта стосовно того, що той мав говорити[22].

Поряд із визначенням «ворогів» шляхом підтасовки фактів та формування інформаційного порядку денного, неліберальний інструментарій також містить елементи формування позитивного дискурсу. Коли йдеться про надання інтерв’ю прихильним до влади ЗМІ, президент Сербії Вучич є невтомним оратором. Напередодні місцевих виборів 2018 року на репортажі про президента, партію СПП та уряд було виділено в чотири рази більше ефірного часу, аніж для решти 23 учасників виборчих перегонів, взятих разом[23].

Модель, готова для запозичення

У Сербії перспектива членства в ЄС, яка вимагає посилення моніторингу дотримання верховенства права, все ж може дати поштовх для змін. Проте як тільки кооптація матиме успіх, як відбулося в Угорщині, повернути все назад буде вкрай важко. І після взяття під свій контроль медіа в Угорщині правляча партія «Фідес» тепер взялася за розширення свого впливу на міждержавному рівні: у 2018 році союзники партії придбали медіа-активи в Македонії та Словенії[24], а на початку 2019 року в Лодоні з’явилося англомовне інформаційне агентство, вочевидь створене для поширення неліберальних поглядів Орбана[25]. Можливо, і не дивно, що першим неугорським новинним агентством, яке в своєму репортажі послалося на новий інформаційний ресурс, було сербське інформагентство Tanjug.

Хоча неліберальна кооптація не викорінює незалежну журналістику, воно використовує в своїх інтересах інституційні недоліки і ринкові умови, щоб жорстко обмежувати рівень їх проникнення та їхній вплив. Споживачі медіа все ж можуть отримувати доступ до якісної журналістики, якою займаються невеличкі команди репортерів, що керуються інтересами суспільства, проте, зважаючи на посилення державного контролю над ЗМІ, ці медіа ведуть нерівний бій. Інструментарій неліберальних методів працює, тому що він позбавляє мотивації до неупередженого висвітлення новин і перешкоджає незалежній роботі журналістів, спрямовує необмежені ресурси на створення та підтримку цілого арсеналу лояльних до влади ЗМІ і робить усе для того, щоб журналісти знали своє місце у новій системі.

Як у Центральній Європі, так і за її межами преса страждає від кризи довіри і кризи старої моделі медіа-бізнесу. У Сполучених Штатах і Європі докорінні зміни, що прийшли з поширенням новин в інтернеті та крахом традиційного ринку реклами, змусили інформаційні агентства та їхніх власників боротися за прибутки, віддаючи перевагу контенту, що викликає гнів та обурення. Стрімке зростання кількості фейкових новин і дезінформації ще більше сприяє політичній поляризації, призводячи до поступового зменшення довіри. У США, згідно з опитуваннями, ЗМІ довіряє менше половини населення; в Італії та Сполученому Королівстві довіру до ЗМІ висловили близько третини опитаних, а в Туреччині і Росії – лише чверть респондентів[26]. Рівень довіри до ЗМІ, здається, змінюється по мірі зміни довіри до влади — що частково пояснює причини поточної кризи[27].

Відсутність довіри, навала дезінформації, напівправдиві інформаційні повідомлення «жовтої» преси, а також ілюзорність прибуткової моделі медіа-бізнесу – усе це роз’їдає свободу медіа і готує ґрунт для потенційного поглинання ЗМІ неліберальними силами. Коли на політичній арені з’являються спритні і талановиті політичні лідери з певними ідеологічними програмами, занепад демократій під їхнім тиском є лише питанням часу.

Промені надії

Але не все так похмуро. Позитивні приклади вже свідчать про початок змін з боку попиту на інформаційні продукти і послуги, оскільки дедалі більше людей хочуть платити за новини, які вони вважають цінними, а також змін з боку пропозиції, адже журналісти вже запроваджують інноваційні моделі, зосереджені на якісному аналізі новин. Демократичні уряди також не пасуть задніх і долучаються до дебатів — хоч іноді і дещо незграбно — пропонуючи участь регуляторних органів у вирішенні складних питань, пов’язаних із поширенням фейкових нових і дезінформації.

І прості громадяни, і депутати висловлюють протести проти зловживань ЗМІ, зокрема тих, що вчиняються державними мовниками. У березні 2019 року в Сербії протестувальники взяли штурмом штаб-квартиру державної телерадіокомпанії RTS, після того, як вона ухилилася від висвітлення акції протесту, що відбулася напередодні, і не пустила в прямий ефір лідерів опозиції. У грудні 2018 року в Угорщині депутати від опозиційної партії увірвалися до будівлі державної телерадіокомпанії за підтримки протестувальників, які взяли будівлю в облогу зовні.

Демократичні країни повинні працювати над створенням медіа-середовища, для якого головним пріоритетом є незалежне та правдиве висвітлення подій і яке гарантує доступ до якісної інформації для всіх груп у суспільстві. Це не лише запобігатиме неліберальній кооптації, але й укріплюватиме інституції та посилюватиме і підтримуватиме демократію на національному рівні.  

Рекомендації

Нижченаведені рекомендації для органів, які визначають політику демократичних держав, допоможуть протистояти зусиллям політичних діячів з нечесними намірами, які спрямовані на кооптацію ЗМІ:

  • Визнавати і відкрито висловлюватися проти неліберальних тактик. Неправдиві твердження з метою зашкодити законній журналістській діяльності, зокрема заяви про те, що ЗМІ є упередженими або опозиційно налаштованими, або що незалежна журналістика та статті, які викривають правопорушення, становлять загрозу безпеці, часто сприймаються за чисту монету. Державні службовці демократичних країн повинні пильнувати прояви такої неліберальної тактики, ретельно аналізувати неправдиві заяви та використовувати отримані висновки для їх спростування. Органи, які визначають політику, і високопоставлені чиновники демократичних країн повинні продовжувати відкрито виступати проти законів, практик і риторики, що негативно впливають на свободу ЗМІ.
  • Пильно стежити за вразливими медіа-ринками для попередження неліберальної кооптації. Криза традиційної бізнес-моделі торкнулася практично всіх медіа-ринків у всьому світі, проте її вплив не був однаковим. Країни, в яких нещодавній сплеск популізму пов’язаний із медіа-ринком, що потерпає від системних проблем, зокрема, від тісного переплетіння політичних та економічних інтересів, як у Румунії або Італії, є особливо вразливими до кооптації неліберальними силами. Органи, які визначають політику, повинні виявляти і викривати методи, взяті з неліберального інструментарію, і закликати демократичні уряди боротися з їх використанням на вразливих ринках. Іноземна допомога повинна, за можливості, включати заходи, направлені на підтримання свободи преси.
  • Надавати спеціалізовану допомогу журналістам в країнах, політичне керівництво яких кооптувало ЗМІ. По мірі того, як кооптація набирає обертів, місцевим журналістам стає дедалі складніше протистояти домінуванню влади. Демократичним урядам і донорам, які фінансують ЗМІ, потрібно активно долучитися до переформатування своєї взаємодії, щоб припинити погіршення ситуації та зберегти місцеві осередки належної журналістики. Як в Угорщині, так і в Сербії такий перегляд взаємодії має переслідувати стратегічну мету: фінансова підтримка і грантові програми повинні визначити своїм пріоритетним завданням забезпечення довгострокової стійкості, а не просто винагороджувати найекономніші та найкреативніші рішення. Приймаючи рішення про надання підтримки засобам масової інформації цих країн, приватні фонди повинні радитися з місцевими джерелами, щоб запобігти осіданню коштів, що виділяються ними, у контрольованих державою інформагентствах.
  • Протистояти стратегічному використанню судових процесів та заходів регуляторних органів проти ЗМІ. Політичні лідери дедалі частіше зловживають законодавством і спираються на несприятливі рішення регуляторних органів для того, щоб змусити мовчати журналістів, які проводять розслідування, та інших критиків. Але це не просто неліберальна тактика — Стратегічні судові процеси проти участі громадськості (SLAPP) стають широко поширеним інструментом примусу до мовчання критиків по всьому світу. Незважаючи на те, що в декількох країнах вже існують закони, спрямовані проти SLAPP, судді часто виявляються не обізнаними з практикою і її дедалі ширшим застосуванням проти журналістів. Політичні діячі повинні сприяти прийняттю місцевих норм законодавства про боротьбу зі SLAPP і з допомогою організацій, які відстоюють свободу преси, доводити їх до відома як суддів, так і місцевих журналістів. Чиновники, які визначають політичний курс держави, повинні також здійснювати моніторинг рішень, що реалізовуються органами регулювання діяльності ЗМІ, щоб гарантувати, що свобода медіа не зазнає утисків внаслідок застосування технічних засобів недружніми політичними силами.

Footnotes

[1] “Freedom in the World 2019,” Freedom House, February 5, 2019, https://freedomhouse.org/report/freedom-world/freedom-world-2019.

[2] A Hungarian newspaper embarrasses the government. Days later, it is shut down,” Washington Post, October 20, 2016, https://www.washingtonpost.com/opinions/global-opinions/a-hungarian-newspaper-embarrasses-the-government-days-later-it-is-shut-down/2016/10/20/3f9d6b24-9494-11e6-bc79-af1cd3d2984b_story.html.

[3] “Orban ally buys stakes in owner of Hungarian media group,” Reuters, March 3, 2017, https://www.reuters.com/article/us-hungary-media-oligarch/orban-ally-buys-stakes-in-owner-of-hungarian-media-group-idUSKBN16A1PE

[4] Mészáros Tamás, “Mészáros Lőrinc vagyongyarapodása kisebb matematikai csoda,” Index.hu, May 7, 2018, https://index.hu/gazdasag/2018/05/07/meszaros_lorinc_zuckerberg_vagyongyarapodas_vilag_leggazdagabb_embere_reloaded/.

[5] Márton Bede, “One Hungarian media monster to rule them all,” International Press Institute, December 12, 2018, https://ipi.media/one-hungarian-media-monster-to-rule-them-all/.

[6] “Who owns the Media in Serbia?” Reporters Without Borders, June 17, 2017, https://rsf.org/en/news/who-owns-media-serbia.

[7] “Brother of high-ranking ruling party official buys two national television companies,” Slavko Ćuruvija Foundation, December 16, 2018, https://www.slavkocuruvijafondacija.rs/en/brother-of-high-ranking-ruling-party-official-buys-two-national-television-companies/.

[8] Lazara Marinković, “Are Serbia’s tax inspections being used as a tool to curb the press?” Index on Censorship, May 3, 2018, https://www.indexoncensorship.org/2018/05/serbia-tax-inspections-curb-press/.

[9] Lydia Gall, The Clubbing of Klubradio, Human Rights Watch, August 22, 2012, https://www.hrw.org/news/2012/08/22/clubbing-klubradio.

[10] Szalay Dániel, Pénteken indul az új kormányközeli rádió a Class FM helyén, 24.hu, June 11, 2018, https://24.hu/media/2018/06/11/penteken-indul-az-uj-kormanykozeli-radio-a-class-fm-helyen/.

[11] “Serbian Government Minister Files Four Lawsuits against Investigative Newsroom,” Slavko Ćuruvija Foundation, January 31, 2018, https://www.slavkocuruvijafondacija.rs/en/serbian-government-minister-files-four-lawsuits-against-investigative-newsroom/

[12] “OSCE/ODIHR Election Assessment Mission Report, Republic of Serbia, Presidential Election, 2 April 2017,” Organization for Security and Co-operation in Europe Office for Democratic Institutions and Human Rights, June 8, 2017, https://www.osce.org/odihr/elections/serbia/322166?download=true.

[13] Francesco Martino, “The Trouble Brewing in Serbia: KRIK’s Editor Talks Media and Power,” Global Investigative Journalism Network, March 22, 2019, https://gijn.org/2019/03/22/the-trouble-brewing-in-serbia-kriks-editor-talks-media-and-power/.

[14] “Allami hirdetesek,” Mertek, https://mertek.atlatszo.hu/allamihirdetesek/.

[15] Jandó Zoltán, “Kellemeset a hasznossal: így válnak a közpénz-milliárdok magánvagyonná a kormánypropagandával,” G7.hu, June 13, 2018, https://g7.hu/vallalat/20180613/kellemeset-a-hasznossal-maganvagyonna-valnak-a-kozpenz-milliardok-a-kormanypropagandaval/; “Allami hirdetesek,” Mertek, https://mertek.atlatszo.hu/allamihirdetesek/.

[16] “Serbia 2018 Report,” European Commission, April 17, 2018, https://ec.europa.eu/neighbourhood-enlargement/sites/near/files/20180417-serbia-report.pdf.

[17] Bojana Barlovac, “Media integrity report: State-media financial relations in Serbia,” South East European Media Observatory, November 23, 2015, https://mediaobservatory.net/radar/media-integrity-report-state-media-financial-relations-serbia.

[18] Dina Đorđević and Anđela Milivojević, “Serbia’s Tanjug News Agency: Legally Non-Existent, Operates Supported by State,” South East European Network for Professionalization of Media, June 14, 2018, http://seenpm.org/serbias-tanjug-news-agency-special-treatment-but-unclear-status/.

[19] “Funding for public service media in Hungary—a form of unlawful state aid?” Mérték Médiaelemző Műhely, January 9, 2019, https://mertek.eu/en/2019/01/09/funding-for-public-service-media-in-hungary-a-form-of-unlawful-state-aid/.

[20] Alberto Nardelli and Craig Silverman, “Soros-Linked NGOs Fell Victim to a Big, Sophisticated Undercover Operation. Hungary’s Prime Minister Has Benefited the Most,” BuzzFeed News, April 6, 2018, https://www.buzzfeednews.com/article/albertonardelli/george-soros-hungary-election.

[21] David Noland and Shaun Walker, “Hungarian journalists admit role in forging anti-migrant ‘atmosphere of fear,’” Guardian, April 13, 2018, https://www.theguardian.com/world/2018/apr/13/hungary-journalists-state-tv-network-migrants-viktor-orban-government.

[22] “Kiszivárgott egy vágatlan felvétel arról, hogy készül a propaganda a köztévében,” 24.hu, January 14, 2019, https://24.hu/belfold/2019/01/14/kozmedia-propaganda-mtva-ifj-lomnici-zoltan/.

[23] Marija Vuksaović, Serbia: Indicators on the level of media freedom and journalists’ safety, 2018 (Belgrade: Independent Journalists’ Association of Serbia, September 2018), https://safejournalists.net/wp-content/uploads/2018/12/Full-report-Indicators-on-the-level-of-media-freedom-and-journalists-safety-Serbia-2018.pdf

[24] Patrick Kingsley, “Safe in Hungary, Viktor Orban Pushes His Message Across Europe,” New York Times, June 4, 2018, https://www.nytimes.com/2018/06/04/world/europe/viktor-orban-media-slovenia.html.

[25] Andras Gergely, “Orban Propaganda Machine Seeks Wider Reach with News Agency,” Bloomberg, April 9, 2019, https://www.bloomberg.com/news/articles/2019-04-09/orban-propaganda-machine-seeks-european-reach-with-news-agency.

[26] 2019 Edelman Trust Barometer (New York: Edelman, 2019), https://www.edelman.com/sites/g/files/aatuss191/files/2019-03/2019_Edelman_Trust_Barometer_Global_Report.pdf.

[27] Amy Mitchell, Katie Simmons, Katerina Eva Matsa, and Laura Silver, “Global publics want politically balanced news, but do not think their news media are doing very well in this area,” Pew Research Center, January 11, 2018, https://www.pewglobal.org/2018/01/11/global-publics-want-politically-balanced-news-but-do-not-think-their-news-media-are-doing-very-well-in-this-area/.