В Україні та за її межами демократія потребує свободи і безпеки | Freedom House

В Україні та за її межами демократія потребує свободи і безпеки

< back to Freedom At Issue Blog

Автор: Ейпріл Гордон (April Gordon), Асистентка програм у Євразії

Ukraine president Petro Poroshenko

Ukrainian president Petro Poroshenko. Credit: Wikimedia Commons

Деякі заходи протидії російській загрозі можуть завдати шкоди крихким демократичним інститутам.

В останні роки молоді демократії Східної Європи опинилися перед двома серйозними викликами. З одного боку, вони зіткнулися з сильним, жорстким зовнішнім тиском з боку Росії, включаючи інформаційну війну, кібератаки, а також загрозу або фактичне використання військової сили. З іншого боку, ці країни стикаються з гострими внутрішніми загрозами, оскільки антидемократичні елементи в цих країнах і суспільствах працюють над тим, щоб нівелювати здобуті важкими зусиллями реформи та принципи, що лише починають зароджуватися.

На жаль, заходи, які вживаються для подолання цих зовнішніх і внутрішніх загроз, не завжди доповнюють один одного, а часто є взагалі взаємовиключними. Влада в таких країнах, як Україна та Молдова, посилається на національну безпеку для виправдання обмежень громадянських свобод, зокрема свободи вираження поглядів. Зовнішня небезпека може бути дуже реальною, але обмеження основних свобод можуть накласти глибокий і невиправний відбиток на нові демократії. Як влада, так і громадяни цих країн зобов’язані забезпечити належне обговорення будь-яких таких обмежень, чітке їх визначення і пристосування до існуючої загрози.

Реакція в Україні

Українська демократія, зокрема, зазнала сильного тиску з боку своїх зовнішніх і внутрішніх ворогів, і іноді відповідала радикальними заходами. З часу Революції гідності 2014 року українці віддають своє життя заради захисту своєї Батьківщини і побудови влади, яка змістовно підтримує демократичні цінності. Крім боротьби з російськими збройними силами, які окупували крайні східні регіони, Україна також перебуває на передовій боротьби з російськими міжнародних інформаційними кампаніями, щодня протидіючи потужному потоку пропаганди та дезінформації. Серйозність російської загрози безперечна і потребує активної реакції.

Проте українська влада дедалі частіше вдається до крайніх заходів. У той час як російське мовлення заборонене в Україні з 2014 року, останні місяці відзначилися низкою законодавчих спроб додатково обмежити розповсюдження будь-якого медіа-контенту, який вважається таким, що підтримує російську риторику. Російськомовні «культурні продукти» були тимчасово заборонені у Львівській і Тернопільській областях, і парламент вжив заходів для застосування санкцій по відношенню до нібито проросійських телеканалів «NewsOne» та «112 Україна». Інтернет-ЗМІ в Україні також зазнали обмежень: лише за період з середини 2017 року по середину 2018 року було заблоковано понад 200 сайтів з нечітко сформульованих мотивів національної безпеки. А минулого місяця Україна відмовилася від участі в Євробаченні-2019 після того, як її представниця, співачка Анна Корсун (відома під псевдонімом Maruv), нібито не пристала на умову української влади підписати контракт, який передбачав обмеження її публічних висловлювань, особливо стосовно Росії.

Введення президентом Петром Порошенком воєнного стану 26 листопада стало одним із найсерйозніших проявів підходу української влади до національної безпеки. Воєнний стан, який було введено після атаки російських військ на кораблі українських ВМС біля Керченської протоки, тривав 30 днів і діяв в 10 областях України. Він передбачав запровадження низки заходів, необхідних для оборони країни, включаючи часткову мобілізацію збройних сил України, скасування місцевих виборів у відповідних областях та обмеження в’їзду російських громадян до України. В умовах воєнного стану влада також мала право обмежувати громадянські свободи громадян України, але вона не змогла чітко донести до громадян обсяг таких обмежень, залишивши українців в невіданні щодо їхніх прав.

Наслідуючи приклад України, сусідні країни використовують аргументи національної безпеки для виправдання обмеження громадянських свобод, таких як свобода слова. У Молдові, яка також стикається з постійною загрозою російської інформаційної війни, влада у 2018 році прийняла закон, спрямований проти російської пропаганди в ЗМІ, який фактично забороняє трансляцію російських телепрограм в країні. Тим не менше, напередодні парламентських виборів у лютому Facebook викрив масовані кампанії як місцевих, так і іноземних суб’єктів, спрямовані на маніпулювання молдовськими виборцями через соціальні мережі.

Наслідки для демократії

Обмежувальні заходи, яких вживають Україна та Молдова, можуть фактично бути легітимними реакціями на зовнішню російську загрозу. Але вони також завдають удару по свободі вираження поглядів і повазі до демократичних принципів. Особливо в тих країнах, де багато хто читає і розмовляє російською мовою, обмеження російськомовного контенту є серйозним кроком, який необхідно ретельно зважити, аби не ізолювати і не маргіналізувати російськомовне населення та не відкрити двері до більш авторитарних форм цензури і контролю.

Так само, незалежно від мови, масові обмеження нібито «проросійської» риторики в соціальних мережах та ЗМІ можуть легко перетворитися на націоналістичні настрої полювання на відьом, спрямовані проти окремих осіб та ЗМІ за вираження будь-яких неортодоксальних або критичних політичних поглядів.

Важливо зауважити, що російська загроза, ймовірно, зберігатиметься впродовж багатьох років, а це означає, що також зберігатимуться і будь-які контрзаходи. Обмеження громадянських свобод можуть з часом роз’їcти в інших відношеннях вільне суспільство, зношуючи його демократичну матерію доти, доки воно не стане схожим на своїх авторитарних противників. Якщо Україна і Молдова продовжуватимуть йти нинішнім шляхом, через п’ять-десять років від їхніх демократій може мало що залишитися. Щоб запобігти цим катастрофічним наслідкам, необхідно знайти раціональну формулу захисту як національної безпеки, так і демократичних громадянських свобод.

Сила в свободі

Необхідно внести прості зміни в порядок прийняття рішень. Замість того, щоб розглядати безпеку та свободу як окремі цінності та обирати між ними, отримуючи нульовий результат, такі країни, як Україна та Молдова, повинні розуміти, що ці дві цілі є принципово взаємозалежними. Свобода не може вижити без безпеки, а безпека без свободи є одночасно і хиткою, і беззмістовною.

Коли демократичні уряди постають перед необхідністю обмежувати громадянські свободи, вони повинні переконатися в тому, що обмеження чітко визначені і пропорційні загрозі. Урядам слід орієнтуватися на існуюче міжнародне право у галузі захисту прав людини, яке містить чіткі вказівки щодо того, яким чином держави можуть розробити належну політику безпеки.

Але відповідальність за прийняття мудрих рішень покладається не лише на владу. Саме пересічні громадяни повинні вимагати від своїх урядів підзвітності з питань національної безпеки. Одна з цілей свободи вираження поглядів у демократичній державі полягає саме в тому, щоб вказувати на помилки та перевіряти факти зловживань з боку можновладців. Можливо, заради безпеки доведеться жертвувати якоюсь частиною свободи, але лише після того, як мотиви такої пожертви будуть чітко сформульовані владою та відкрито обговорені в суспільстві, а також після того, як будуть належним чином розглянуті альтернативні варіанти, що завдають менше шкоди.

Наслідки будь-якого зловживання або надмірної реакції на реальні загрози національній безпеці можуть бути жахливими. Особливо зважаючи на те, що Україну та Молдову цієї весни очікують делікатні політичні перетворення, стійкість їхніх демократій багато в чому залежатиме від того, чи будуть збережені та дотримані гарантії свободи слова і незалежності ЗМІ.

Ukraine is rated Partly Free in Freedom in the World 2019 and Partly Free in Freedom on the Net 2018. Moldova is rated Partly Free in Freedom in the World 2019.

Analyses and recommendations offered by the authors do not necessarily reflect those of Freedom House.

Share this story