Примітка

Україна продовжує оговтуватися від безладдя, що супроводжувало відсторонення Віктора Януковича з поста президента у 2014 році, а також від пов’язаної з цим кризи, спровокованої окупацією Росією Криму і військовою підтримкою сепаратистів на Донбасі, що на сході України. Неспроможність керівництва держави подолати масштабну корупцію у вищих ешелонах влади підірвала популярність уряду і негативно позначилася на ефективності проведення реформ у різних галузях. У сфері громадянських свобод загрозу свободі преси становили політичний тиск і напади на журналістів.

Kлючові події:

• Через тривалу неспроможність уряду реалізувати реформи та антикорупційні заходи, у квітні на вимогу президента Петра Порошенка у відставку подав прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. Його крісло зайняв Володимир Гройсман, близький соратник Порошенка.

• Протягом року не відбулося особливих змін в ситуації на лінії фронту у Донецькій і Луганській областях на Донбасі. Підтримувані Росією сепаратисти продовжили здійснювати поодинокі обстріли українських позицій; водночас кількість загиблих суттєво зменшилася порівняно з 2014 чи 2015 роками.

• В липні від вибуху закладеної в автомобіль вибухівки у Києві загинув відомий журналіст Павло Шеремет, що викликало серйозне занепокоєння станом безпеки та свободи журналістів. Протягом року ще декілька журналістів і медіа-організацій стикалися з насильством, погрозами і переслідуваннями як на підконтрольних українській владі, так і на контрольованих сепаратистами територіях.

• Завдяки застосуванню посилених заходів безпеки співробітниками поліції, в Києві в червні без насильства пройшов марш рівності представників ЛГБТ-спільноти (лесбіянок, геїв, бісексуалів та транссексуалів), хоча інші акції ЛГБТ-спільноти, що проводилися поза межами столиці, супроводжувалися погрозами і нападами.

Загальний огляд:

Початок 2016 року ознаменувався продовженням внутрішнього політичного протистояння. В лютому президент Порошенко закликав піти у відставку прем’єр-міністра Арсенія Яценюка, але не спромігся залучитися необхідною підтримкою в уряді, де «Народний фронт» Яценюка є другою найбільшою партією. Яценюк склав повноваження у квітні, разом із багатьма міністрами-реформаторами. Його місце зайняв Володимир Гройсман. Уряд Яценюка досягнув значного прогресу у реформуванні газового і банківського секторів; Гройсман продовжив реформування енергетичного сектору, що дозволило скоротити можливості для корупції. У червні Кабінет Міністрів прийняв довгоочікуваний закон, покликаний збільшити незалежність судової гілки влади та зменшити рівень корупційних злочинів серед суддів. Незважаючи на це, впродовж року інші заходи по боротьбі з корупцією просувалися повільними темпами.

Попри формальне продовження у 2016 році дії «Мінської угоди-2», підписаної за посередництва Франції і Німеччини на початку 2015 року, бойові дії уздовж лінії зіткнення на сході України не вщухали, хоч їх інтенсивність і значно зменшилася. У доповіді Управління Верховного комісара ООН з прав людини (OHCHR) за грудень 2016 року зазначено, що в період з квітня 2014 року по листопад 2016 року у зоні конфлікту на Донбасі загинуло щонайменше 9 733 особи і ще 22 000 дістали поранення. У квітні Міністерство соціальної політики повідомило про взяття на облік близько 1,7 мільйонів внутрішньо переміщених осіб (ВПО) з Криму та Донбасу. У 2016 році переселенці продовжили стикатися з труднощами в отриманні доступу до державних послуг.

Ситуація на території сепаратистських утворень на Донбасі, в самопроголошених Луганській і Донецькій народних республіках, залишилася нестабільною. Зокрема було вбито та затримано декількох ватажків бойовиків. Після замаху на очільника ЛНР Ігоря Плотніцького в серпні 2016 року в лавах бойовиків відбулися чистки політичних та військових кадрів. В жовтні внаслідок вибуху саморобної вибухівки загинув росіянин Арсен Павлов, один з найвідоміших лідерів сепаратистів «ДНР». Спірними залишилися питання проведення місцевих виборів і формування органів місцевого самоврядування на території цих двох областей. У жовтні, попри демонстративну підготовку до проведення місцевих виборів на територіях Донецької і Луганської областей, очільники «ДНР» і «ЛНР» заявили про скасування призначених на листопад виборів. Станом на кінець року ситуація з розробкою законодавчої бази і проведенням майбутніх виборів у підконтрольних сепаратистам регіонах так і залишилася невизначеною.

Українська влада не дуже просунулася в питанні виконання вимог, висунутих до неї українським суспільством і міжнародною спільнотою, щодо розслідування та покарання за злочини, вчинені в останні місяці правління Януковича наприкінці 2013 – початку 2014 року, у тому числі щодо проведення розслідувань та покарання за вбивства протестувальників.

ПОЛІТИЧНІ ПРАВА: 

А: ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС: 

A1. Чи був чинний голова уряду або іншого головного національного органу обраний шляхом вільних та чесних виборів?
A2. Чи були чинні представники національного законодавчого органу обрані шляхом вільних та чесних виборів?
A3. Чи є виборче законодавство та виборчий процес справедливими, і чи забезпечується їх неупереджена реалізація компетентними органами з організації та проведення виборів?

Президент обирається строком на п’ять років і не може бути обраний більше ніж на два строки підряд. Після того, як в лютому 2014 року Янукович втік з країни, в травні того ж року відбулися позачергові президентські вибори. Перемогу на виборах здобув Петро Порошенко, набравши 54,7 відсотків голосів виборців і ставши лідером перегонів у всіх регіонах країни. Міжнародні спостерігачі визнали вибори в цілому вільними та справедливими попри те, що їх не вдалося провести в Криму і в деяких округах східних областей.

Громадяни обирають своїх представників до Верховної Ради, однопалатного парламенту, що складається з 450 народних депутатів, строком на п'ять років, за системою, при якій половина депутатів обирається за закритими пропорційними списками, а друга половина – в одномандатних округах. Внаслідок дострокових парламентських виборів, що відбулися в жовтні 2014 року, було сформовано законодавчий орган з реформаторською парламентською більшістю. «Блок Петра Порошенка» здобув 133 місця, «Народний фронт» колишнього Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка – 81, Об’єднання «Самопоміч» - 33, «Опозиційний блок» – 29, «Радикальна партія» – 22, «Батьківщина» – 19. Решту місць у парламенті поділили між собою декілька дрібних партій і 96 самовисуванців. Попри те, що в цілому вибори були визнані вільними і справедливими, їх не вдалося провести в Криму і на контрольованих сепаратистами частинах території Донецької і Луганської областей, де значна частина населення, найвірогідніше за все, проголосувала б проти реформаторських партій-переможців. Через окупацію за результатами виборів були заповнені лише 423 з 450 місць у парламенті.

У жовтні 2015 року в Україні відбулися вибори понад 10 000 мерів міст і сільських та селищних голів та 155 970 депутатів обласних, районних, міських, сільських та селищних рад; участь у місцевих виборах взяли 132 політичні партії. Загальна явка виборців склала 46,6%. «Блок Петра Порошенка» і його союзники здобули понад 16 500 місць, тоді як ВО «Батьківщина» – партія колишнього прем'єр-міністра Юлії Тимошенко – посіла друге місце, отримавши понад 8 000 місць. «Опозиційний блок», до складу якого увійшли переважно колишні члени «Партії Регіонів» Віктора Януковича, показав непоганий результат у східних і південних областях, здобувши понад 4 000 місць.

B. ПОЛІТИЧНИЙ ПЛЮРАЛІЗМ ТА УЧАСТЬ:

B1. Чи мають право громадяни об’єднуватися в різні політичні партії або інші конкурентні політичні групи за власним вибором, і чи є система вільною від незаконних перепон для утворення і припинення діяльності таких конкурентних партій та груп?
B2. Чи має опозиція реальну можливість збільшити рівень своєї підтримки або отримати владу шляхом виборів?
B3. Чи є політичний вибір громадян вільним від домінування позаполітичних сил або політичних сил, які користуються позаполітичними засобами?
B4. Чи мають різні категорії населення (у тому числі представники етнічних, релігійних, ґендерних груп, ЛГБТ-спільноти та інших груп) повні політичні права та виборчі можливості?

З моменту падіння режиму Януковича система політичних партій в Україні увійшла у фазу крайньої нестабільності. У 2015 році було заборонено діяльність Комуністичної партії; припинили своє існування майже всі інші старі партії, на зміну яким прийшла низка нових, що зайняли важливі позиції. Головна проблема полягає в тому, що партії у своїй діяльності часто спираються на фінансову підтримку бізнес-магнатів або олігархів з політичними зв’язками. В липні 2016 року набув чинності новий закон, яким встановлено вимоги щодо оприлюднення звітів про джерела фінансування і витрати політичних партій, а також здійснення державного контролю за їхньою діяльністю. Законом також передбачено фінансування парламентських партій з державного бюджету, починаючи з 2017 року. Остання норма фактично надає перевагу давно відомим політичним партіям над новоствореними. У 2016 році партійна система в Україні продовжила розвиватися; відбулося розширення невеличкої політичної партії «Демократичний Альянс» завдяки вступу до її лав відомих нардепів-реформаторів. У жовтні активістами батальйону «Азов», добровольчого воєнізованого націоналістичного формування, яке увійшло до складу Національної гвардії України, була створена нова політична сила – праворадикальна партія «Національний корпус».

Росія продовжує чинити потужний вплив на політичне життя в Україні через окупацію нею Криму, участь російських військ у боях на Сході України, введення економічних санкцій щодо решти території країни і маніпулювання ціною на природний газ, яку сплачує Україна. Занепокоєння національною безпекою і російським впливом залишило мало місця для критики української влади і військового командування, а також для переговорів щодо врегулювання конфлікту на Сході України політичними методами. Журналіста Руслана Коцабу, заарештованого на початку 2015 року, якому було пред’явлено обвинувачення у державній зраді за заклики до бойкоту мобілізації, в травні 2016 року було визнано винним за статтею «перешкоджання діяльності Збройних Сил України» і засуджено до 3,5 років позбавлення волі. Проте в липні апеляційний суд повністю його виправдав і звільнив з-під варти. З різкою критикою на свою адресу зіткнулася парламентар і військовий ветеран Надія Савченко через зустріч з ватажками бойовиків у Мінську і не погоджену з владою ініціативу налагодження політичного діалогу з метою припинення бойових дій на Донбасі.

Етнічні меншини мають змогу вільно брати участь у політичному житті країни. Проте вони позбавлені права голосувати і виставляти свою кандидатуру на виборах через такі фактори, як конфлікт на Донбасі, низький рівень освіти і відсутність документів, що посвідчують особу, у багатьох ромів, а також через дію правил, що забороняють представникам меншин самостійно висувати свою кандидатуру на виборах до сільських, селищних, міських, районних та обласних рад.

C. ФУНКЦІОНУВАННЯ ВЛАДИ:

C1. Чи визначають політику уряду його вільно обраний голова і представники національного законодавчого органу?
C2. Чи є заходи щодо запобігання корупції серед посадових осіб дієвими та ефективними?
C3. Чи функціонує уряд відкрито та прозоро?

Відсторонення Порошенком Яценюка призвело до значного посилення впливу президента. У 2010 році під наглядом президента Януковича відбулося відновлення дії Конституції 1996 року, яка надала президенту розширені владні повноваження. Проте в 2014 році, більшістю в 386 голосів, Верховна Рада скасувала ці зміни, повернувши в дію Конституцію в редакції 2004 року. Остання, результат компромісу, досягнутого під час Помаранчевої революції, надавала основні повноваження прем’єр-міністру і Кабміну, підконтрольним і підзвітним парламенту, зі збереженням у підпорядкуванні президента глав МЗС, Міноборони та СБУ. Такий розподіл повноважень став причиною чвар між президентом і прем’єр-міністром в період з 2004 року по 2010 рік, і аналогічний розкол розпочався у 2015 році. Проте в квітні 2016 року Порошенко зміцнив свою владу, поставивши на пост прем’єр-міністра свого близького соратника.

Окрім конфлікту на сході, основною перепоною на шляху до ефективного функціонування системи органів державного управління в Україні є корупція; переважна більшість громадян висловили глибоке розчарування результатами боротьби влади з корупцією, яка просувалася вкрай повільно з часу повалення режиму Януковича у 2014 році. Не було заарештовано жодного з впливових фігурантів політичних справ, і не було повернуто жодної копійки з привласнених попередньою владою активів, а це фактично мільярди доларів.

Олігархи продовжують чинити значний вплив на життя українців, контролюючи близько 70 відсотків економіки, більшість ЗМІ та фінансуючи політичні партії. Одним із таких заможних бізнесменів є сам Петро Порошенко, до якого у суспільстві залишається неоднозначне ставлення. Колишній нардеп Олександр Онищенко після втечі за кордон звинуватив Порошенка у тому, що той підкуповував депутатів за просування необхідних йому ініціатив і вимагав гроші у державних компаній. У листопаді 2016 року подав у відставку голова Одеської ОДА Міхеіл Саакашвілі, заявивши, що президент та інші високопосадовці використовують державний апарат задля власного збагачення. Порошенко не виконав своїх передвиборчих обіцянок позбутися більшості своїх численних активів; водночас його син Олексій Порошенко тепер є народним депутатом і впливовим бізнесменом, який з кожним днем стає дедалі впливовішою фігурою, що наводить на порівняння з Януковичем, сини якого також використовували політичну владу для особистого збагачення.

Іншою великою проблемою є засилля корупції у прокуратурі та судах України. Під тиском потужної армії критиків і громадянського суспільства, в лютому Порошенко ініціював звільнення генерального прокурора Віктора Шокіна, який фактично блокував усі зусилля реформістськи налаштованих депутатів. У травні на посаду генерального прокурора був призначений лояльний до президента Юрій Луценко, який не має юридичної освіти. У березні, до своєї відставки, Віктор Шокін встиг звільнити свого заступника, борця з корупцією Давида Сакварелідзе; ще раніше у відставку подав ще один реформатор, заступник генерального прокурора Віталій Касько. Попри те, що у 2014 році парламентом був прийнятий закон про люстрацію, він так і не був застосований до прокурорів та суддів.

У 2015 році почало працювати Національне антикорупційне бюро (НАБУ), яке було створене з метою розслідування корупційних злочинів високопосадовців, проте критики попереджали, що його діяльність буде неефективною без реформи прокуратури і судової системи. За словами директора НАБУ Артема Ситника, в НАБУ не вистачає людського ресурсу і повноважень, а вся політична система чинить опір його роботі. Так, наприклад, у серпні 2016 року, детективи НАБУ, які проводили розслідування кримінальних проваджень щодо співробітників департаменту Генеральної прокуратури, були затримані і нібито побиті працівниками ГПУ. Дії адміністрації Порошенка свідчать про підтримку нею Генпрокуратури, а не НАБУ.

У червні громадські організації по боротьбі з корупцією заявили про позбавлення їх можливості взяти належну участь у процесі обрання нового керівництва Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК), як того вимагало законодавство. Також протягом року одна відома громадська організація по боротьбі з корупцією зазнала переслідувань з боку прокуратури, яка, очевидно в якості помсти за антикорупційну діяльність цієї організації, ініціювала щодо неї кримінальне розслідування.

Україна досягла певного прогресу у підвищенні прозорості, встановивши вимоги до банків щодо розкриття інформації про їхніх власників. Під тиском з боку Європейського Союзу (ЄС), у березні Верховна Рада прийняла закон, згідно з яким політики і чиновники були зобов’язані в строк до 31 жовтня подати електронні декларації про свої статки. Електронне декларування показало, що українські чиновники володіють значною кількістю нерухомого майна і захмарними сумами готівки, які вони ніяк не могли заробити законним шляхом. Попри те, що оприлюднені е-декларації привернули значну увагу ЗМІ і підштовхнули громадянське суспільство до посиленої боротьби з корупцією, критики застерігали, що НАЗК не має достатнього обсягу повноважень для проведення належного розслідування щодо е-декларацій, і дійсно, станом на кінець року НАЗК було відкрито лише декілька кримінальних справ.

ГРОМАДЯНСЬКІ СВОБОДИ: 

D. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ І ПЕРЕКОНАНЬ:

D1. Чи існують вільні та незалежні медіа?
D2. Чи мають особи право вільно сповідувати свою релігію або не сповідувати ніякої релігії у суспільному і приватному житті?
D3. Чи існують академічні свободи і чи не зазнає освітня система впливу широкої політичної пропаганди?
D4. Чи мають громадяни право вільно висловлювати свої особисті погляди з політичних чи інших гострих питань, не побоюючись стати об’єктом стеження чи розправи?

Конституція гарантує свободу слова та вираження поглядів; при цьому наклеп не вважається кримінальним злочином. В медіа-просторі спостерігається значний плюралізм думок, і влада піддається відкритій критиці . Проте значна кількість ЗМІ перебуває у власності і під контролем бізнес-магнатів з різними політичними інтересами. Петро Порошенко є власником телевізійної мережі «5 канал», ігноруючи заклики поборників свободи преси виконати свою передвиборчу обіцянку і продати телеканал. Іншими найбільшими власниками медіа є Ігор Коломойський (телеканал «1+1»), Дмитро Фірташ (телеканал «Інтер»), Рінат Ахметов (телеканал «Україна»), Віктор Пінчук (телеканали «Новий канал», «СТБ», «ICTV») та Андрій Подщипков, власник кабельного і супутникового телеканалу «112 Україна», в ефірах якого часто висловлюється критика в адресу Петра Порошенка. У 2014 році Міністерством внутрішніх справ було заборонено мовлення низки російських телеканалів з мотивів необхідності захисту інформаційного простору держави від «пропаганди війни та насильства» з боку РФ.

Попри плюралізм українських ЗМІ, залишається невирішеною значна кількість проблем. У вересні 2016 року незалежна аналітична платформа «VoxUkraine» опублікувала результати аналізу за дворічний період, які показали, що частка негативних згадок про президента Петра Порошенка в тижневих підсумкових новинних передачах чотирьох найрейтинговіших українських телеканалів становить всього 1-2%. У червні під час прес-конференції Порошенко закликав журналістів не писати негативні статті про Україну. Він також пригрозив позовами за поширення в ЗМІ  звинувачень в корупції на основі заяв депутата Онищенка. Журналісти продовжують стикатися з фізичним насильством і залякуваннями. В липні від вибуху закладеної в автомобіль вибухівки загинув відомий журналіст Павло Шеремет, який співпрацював з незалежним онлайн-виданням «Українська правда». У вересні зловмисники підпалили офіс телеканалу «Інтер», який розглядається багатьма українцями як такий, що має проросійський ухил. У травні на сайті «Миротворець», заявленою метою якого є виявлення ворогів української державності, були опубліковані імена, записи про належність до засобів масової інформації і контактна інформація понад 4 000 українських та іноземних журналістів, які отримали акредитацію від сепаратиських сил для висвітлення збройного конфлікту на Сході України. Сайт заявив, що журналісти, отримуючи таку акредитацію, підтримували таким чином сепаратистів, хоча багато журналістів наголошували на тому, що були вимушені отримати акредитацію для безпечної роботи на підконтрольних сепаратистам територіях. Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков став на захист сайту. Інші журналісти, які піддавали критиці владу, зазнали залякувань і побиття. В серпні подала у відставку заступник міністра з інформаційної політики Тетяна Попова в знак протесту проти відсутності у влади волі розслідувати напади на журналістів і захищати свободу слова.

Конституція і закон 1991 року визначають релігійні права, що існують в Україні; ці права загалом поважаються. Проте, через конфлікт загострилося протистояння між конкуруючими гілками Православної Церкви; про прояви дискримінації продовжують також заявляти й менші релігійні групи. У «ДНР» та «ЛНР», за наявною інформацією, утисків з боку сепаратистів зазнали протестанти та  представники інших конфесій, що не належать до православних Московського патріархату, і були змушені або втікати, або йти у підпілля.

У червні 2014 року було прийнято закон, який значно послабив контроль держави у галузі освіти і надав вищим навчальним закладам більше свободи у розробці власних навчальних програм. Вищі навчальні заклади також отримали більше можливостей розпоряджатися власними фінансами, а викладачі вишів відтепер мають змогу приділяти більше часу науковій та дослідницькій діяльності.

Загалом українці відкрито та вільно висловлюють свої думки у приватних розмовах;, хоча поділ суспільства на два протилежні табори внаслідок політичного конфлікту зумовив розбіжність у політичних поглядах.  Випадки залякування населення переважно трапляються у контрольованих сепаратистами регіонах .

E. ПРАВА НА ОБ'ЄДНАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЇ:

E1. Чи існує свобода зібрань?
E2. Чи забезпечується свобода неурядових організацій, зокрема тих, що займаються захистом прав людини, – а також діяльністю у галузі державного управління?
E3. Чи існує свобода профспілок та аналогічних професійних організацій?

Конституція гарантує право на мирні зібрання, проте вимагає від організаторів акцій завчасно сповіщати органи влади про проведення будь-яких демонстрацій. Хоча держава загалом створює відкриті умови для проведення масових зібрань, в Україні відсутній закон, який би регламентував порядок проведення демонстрацій і, зокрема, передбачав свободу зібрань. До того ж погрози та насильство з боку недержавних суб’єктів іноді позбавляють можливості певні групи, зокрема ті, що відстоюють рівні права представників ЛГБТ-спільноти, провести публічні заходи,

З 2014 року організації громадянського суспільства мали всі необхідні умови для розвитку; як наслідок, почали виникати нові або посилювати свою діяльність вже існуючі громадські групи з різноманітними соціальними, політичними, культурними та економічними програмами. У країні функціонують профспілки, проте працівники вкрай рідко вдаються до страйків та протестів, оскільки найбільшому об’єднанню профспілок країни, яке успадкувало структуру радянської спілки, на практиці бракує незалежності від влади і роботодавців. Власники заводів досі мають можливість чинити тиск на своїх робітників, змушуючи їх голосувати на виборах за потрібних їм кандидатів.

F. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА:

F1. Чи існує незалежна судова система?
F2. Чи забезпечується належне здійснення правосуддя у цивільних та кримінальних справах?
F3. Чи забезпечується захист від незаконного застосування фізичної сили, а також свобода від воєн та заворушень?
F4. Чи гарантують законодавство, політики та практики рівне ставлення до різних верств населення?

Україна довго потерпала від політизованих судів, а судді зазнавали значного політичного тиску за часів Януковича. Закон про судову реформу, прийнятий у квітні 2014 року, мав на меті послабити вплив голів судів, які розподіляють справи між суддями і часто приймають рішення щодо оплати праці та інших умов роботи суддів. Усупереч цим реформам Петро Порошенко проявляє небажання відмовлятися від контролю над судовою гілкою влади. Старші прокурори та керівники правоохоронних органів, яких він призначав, часто ставали об’єктами критики через неспроможність притягнути до кримінальної відповідальності високопосадовців, підозрюваних у вчиненні корупційних злочинів.

У червні 2016 року Верховна Рада затвердила зміни до Конституції, якими було переглянуто систему призначення суддів в Україні. Відтепер суддів обиратиме Вища рада правосуддя, а не парламент, що повинно допомогти обмежити політичний вплив на них. Зазначені зміни також передбачають створення спеціалізованих антикорупційних судів, які функціонуватимуть незалежно від існуючої системи. Проте, перш ніж такі суди будуть створені, має бути прийнято окремий закон, яким визначено порядок їхньої діяльності та процедуру відбору суддів до цих судів. Тому повна реалізація цієї норми може затягнутися до 2019 року.

У 2015 році в декількох містах України запрацювала нова патрульна поліція. Попри початкову популярність цієї установи, вона потрапила під приціл нереформованої прокуратури. Після зміщення уряду Яценюка у відставку подала перший заступник міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе, відповідальна за нову патрульну поліцію. Вона заявила, що патрульна поліція не може вижити як окремий «острівець» в оточенні корупційних установ.

Через триваючі військові дії на Сході України масово гине цивільне населення — зокрема від невибіркових обстрілів з обох боків. За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини (OHCHR), сепаратистські угруповання «ДНР» та «ЛНР» «порушують права приблизно 2,7 мільйонів осіб, що мешкають на підконтрольних їм територіях». Водночас, влада не досягла помітних успіхів у притягненні до юридичної відповідальності осіб, які відповідали за застосування насильства проти демонстрантів у Києві та Одесі у 2014 році, внаслідок якого загинуло близько 150 осіб.

У доповіді правозахисних організацій Amnesty International та Human Rights Watch за 2016 рік зазначається, що Служба безпеки України (СБУ) незаконно утримувала і піддавала тортурам підозрюваних у сепаратизмі осіб у неофіційних місцях тримання під вартою. В доповіді також говориться про стверджувані зловживання стосовно дев’яти осіб, яких незаконно утримували у таємних СІЗО СБУ, переважно у 2015 році – першій половині 2016 року, а також щодо дев’яти осіб, які утримуванються під вартою проросійськими сепаратистами. Реакцією СБУ на цю доповідь стало звільнення 13 осіб; належної реакції від сепаратистів не надійшло, хоча, за повідомленнями, кількість актів насильства з їхнього боку була значно вищою..

Хоча влада в цілому захищає законні права меншин, роми продовжують страждати від дискримінації. Через гучний інцидент, що стався у 2016 році, в серпні десяткам ромів довелося залишити село Лощинівка, розташоване на півдні України, де на них проти них налаштувалися  місцеві жителі, звинувативши їх у зґвалтуванні і вбивстві 9-річної дівчинки. Роми часто мешкають у напіврозвалених халупах на околицях населених пунктів.

ЛГБТ-спільнота також зазнає упередженого і ворожого ставлення в Україні. Завдяки застосуванню посилених заходів безпеки співробітниками поліції, в Києві в червні 2016 року без насильства пройшов «Марш рівності», проте через охорону заходу значною кількістю поліцейських мало хто зміг потрапити на нього. Публічні заходи, присвячені проблемам ЛГБТ-спільноти, було зірвано у Запоріжжі, Одесі та Львові, або через прояви насильства або через тиск з боку праворадикальних груп. Влада вкрай рідко розслідує і притягає до відповідальності винних у скоєнні насильства на ґрунті гомофобії та трансфобії. До того ж, в Україні відсутнє законодавство у сфері боротьби зі злочинами на ґрунті ненависті.

G. АВТОНОМІЯ ОСОБИСТОСТІ ТА ПРАВА ОСОБИ:

G1. Чи мають особи свободу пересування, включно з можливістю змінювати місце проживання, роботи чи навчання?
G2. Чи мають особи можливість реалізовувати право володіння майном і створювати приватні підприємства без неправомірного втручання з боку державних чи недержавних акторів?
G3. Чи мають особи соціальні свободи особистості, включно зі свободою вибору партнера у шлюбі, свободою визначати розмір сім’ї, правом на захист від насильства в сім’ї та контролю зовнішнього вигляду?
G4. Чи мають особи рівні можливості та свободу від економічної експлуатації?

 Тривалий конфлікт з проросійськими сепаратистами на Сході України змусив багатьох українців залишити свої домівки і обмежив свободу пересування по території країни.

На контрольованих сепаратистами територіях переважно панує беззаконня, озброєні бойовики контролюють державні будівлі та грабують місцеві підприємства. Надходять численні повідомлення про те, що ватажки сепаратистів змушують місцевих мешканців примусово працювати. На решті території України приватні підприємства продовжують потерпати від корупції чиновників, податкових інспекторів та рейдерських захоплень.

Конституцією заборонена гендерна дискримінація, проте влада байдужа до цієї проблеми і не усвідомлює її масштабів. За повідомленнями правозахисних груп, роботодавці відкрито проявляють дискримінацію по відношенню до працівників за ознаками статі, зовнішності та віку. На даний момент жінки складають 12 відсотків від загальної кількості народних депутатів. Новий закон про місцеві вибори, прийнятий у 2015 році, встановлює 30-відсоткову квоту на представництво жінок у виборчих списках партій, проте санкцій за недотримання цієї норми партіями не передбачено. Новий закон про фінансування партій передбачає фінансове стимулювання партій, які дотримуватимуться гендерної квоти.

Великою проблемою залишається питання торгівлі жінками в межах країни і за її кордоном для заняття проституцією. Вимушені переселенці є особливо уразливими до сексуальної експлуатації та примусової праці. За наявною інформацією, сепаратисти вербують дітей для участі у військових діях і використовують їх як інформаторів.

Explanatory Note: 

Показники рейтингу та оцінки стану, представлені вище, не відображають ситуацію, що склалася в Криму, яка аналізується в окремому розділі.​ У звіті "Свобода у світі" щодо окремих країн оцінюється рівень політичних прав та громадянських свобод в певних географічних межах, незалежно від того, чи ця територія перебуває під впливом держави, недержавних акторів чи іноземних сил. Спірні території іноді оцінюються окремо, якщо вони відповідають певним критеріям, зокрема - наявність меж, які відносно стабільні, що дозволяє робити щорічне порівняння. Для отримання додаткової інформації дивись методологію звіту та питання, які часто задають.