Ukraine

Transitional or Hybrid Regime
39
100
DEMOCRACY-PERCENTAGE Democracy Percentage 39.29 100
DEMOCRACY-SCORE Democracy Score 3.36 7
Last Year's Democracy Percentage & Status
40 100 Transitional or Hybrid Regime
The ratings are based on a scale of 1 to 7, with 7 representing the highest level of democratic progress and 1 the lowest. The Democracy Score is an average of ratings for the categories tracked in a given year. The Democracy Percentage, introduced in 2020, is a translation of the Democracy Score to the 0-100 scale, where 0 equals least democratic and 100 equals most democratic. See the methodology.

Країни перехідного періоду та узагальнені середні показники

ПРИМІТКА: Рейтинги, подані у звіті, є результатом консенсусу організації Freedom House, її наукових радників та автора(-ів) цього звіту. Погляди та висновки, викладені у цьому звіті, належать автору(-ам). Оцінювання проведено за шкалою від 1 до 7, де 7 відображає найвищий рівень демократичного прогресу, а 1 – найнижчий. Інтегральний індекс демократії є середнім значенням оцінювання за всіма категоріями, що досліджувалися у звіті за даний рік. Відсотковий показник рівня демократії, який було запроваджено у 2020 році, – це Індекс демократії, що вимірюється за шкалою від 0 до 100 балів, де 0 балів означає найменш демократичний режим, а 100 – найбільш демократичний.

Короткий огляд

Зміни в рейтингу у 2021 році:

У 2020 році в Україні спостерігався активний спротив проведенню основних реформ, що по суті звело нанівець демократичні досягнення минулого року. На початку року Президент Володимир Зеленський ініціював усунення від влади ключових політичних фігур, від членів уряду до Генеральної прокуратури та Офісу Президента. На зміну більшості цих перспективних реформаторів прийшли суперечливі особистості, пов’язані з різними неофіційними групами впливу. Значні досягнення спеціальних антикорупційних інституцій в Україні були зруйновані судовою владою, яка своїми діями підірвала основний принцип поділу влади, що базується на механізмі стримувань і противаг. Зокрема, Конституційний суд здійснив удар по наріжним каменям антикорупційної реформи, визнавши антиконституційними зобов’язання декларувати майно, політичні призначення та самі антикорупційні установи, чим завів країну в конституційну кризу на тлі поглиблення низки складних соціально-економічних викликів, пов’язаних з пандемією COVID-19.

Через пандемію зросла залежність України від кредитів МВФ та іноземної фінансової допомоги для подолання кризи. Обумовленість фінансової допомоги іноземних донорів посилила необхідність проведення реформ в Україні, деякі з яких явно суперечили інтересам впливових груп. Українська влада увійшла в новий рік із достатньою підтримкою як з боку громадськості, так і з боку політичного істеблішменту, маючи таким чином потенціал для проведення значних реформ. Проте надія досягнути цих цілей зникла у міру зростання напруженості між впливовими групами та внаслідок зниження підтримки влади населенням.

Фрагментарний характер впливу Президента Зеленського був помітний як на державному, так і на місцевому рівнях влади. У той час як у 2019 році пропрезидентська фракція «Слуга народу» у Верховній Раді, українському парламенті, приймала закони швидкими темпами (у так званому «турборежимі»), показуючи свою єдність, у 2020 році досягнення консенсусу при прийнятті рішень залежало від створення спеціальних коаліцій. Процедурні помилки, допущені під час ухвалення законів у «турборежимі», дозволили легко скасувати напрацьовану законодавчу базу реформ, перешкоджаючи досягненню консенсусу, необхідного для прийняття нового законодавства. На рівні місцевого самоврядування вибори в жовтні закріпили владу регіональних еліт, де очолювані мерами партії та політичні проєкти олігархів здобули значну кількість місць у багатьох обласних радах. Центральна влада зазнала труднощів із виконанням ухвалених нею рішень, як, наприклад, у випадку, коли місцеві голови оскаржували або саботували карантинні обмеження в суді, іноді змушуючи владу поступатися. Неформальна влада великих фінансово-промислових груп (ФПГ) стала очевидною, коли президент закликав ці підприємства очолити зусилля по боротьбі з пандемією в регіонах1

Під час проведення місцевих виборів 25 жовтня перед владою постали додаткові завдання у зв’язку з необхідністю просування децентралізації та остаточного досягнення консенсусу щодо нового адміністративного поділу країни. Незважаючи на певний спротив на місцях, адміністративно-територіальна реформа дозволила усунути дублювання функцій державного управління в близько 100 традиційних районах і нових територіальних громадах (муніципалітетах) після проведення місцевих виборів. Громади зберегли фінансову незалежність від районних та обласних бюджетів. Були встановлені правила правонаступництва між старими та новими адміністративно-територіальними одиницями. Такі дії допомогли уникнути колапсу в наданні державних послуг після місцевих виборів, але не змогли прояснити плутанину між сферами компетенції держави та органів місцевого самоврядування, особливо на районному рівні.

Переговори щодо внесення змін до конституції та законодавства, що мають на меті уточнити повноваження державних адміністрацій та виборних рад, виявили сфери збільшення важелів впливу місцевих еліт через просування реформи децентралізації. Після негативної реакції на зміни до Конституції, запропоновані Президентом у 2019 році без проведення консультацій з представниками органів місцевого самоврядування, у січні центральні органи влади розпочали безпрецедентний всеохоплюючий процес консультацій; ці зусилля включали утворення тематичних робочих груп, проведення раундів переговорів з представниками місцевого самоврядування та ухвалення рішень на основі консенсусу, а під час пандемії ці зусилля продовжилися в Інтернеті.2 Також протягом року тривали відкриті консультації щодо нових повноважень органів місцевого самоврядування та державних адміністрацій.

Додатково до просування реформи децентралізації, місцеві вибори у жовтні мали важливе значення для демократичного управління в Україні, оскільки під час їх проведення було випробувано в дії новий Виборчий кодекс, який покращив виборчий процес завдяки відкритим партійним спискам, введенню ґендерної квоти для партійних списків та перегляду санкцій за порушення виборчого законодавства. Можливість зміни виборчої адреси тепер дозволяє брати участь у голосуванні внутрішньо переміщеним особам (ВПО). При цьому збереглися обмеження щодо проведення чесних виборів: політичні партії збільшили свої важелі впливу в органах місцевого самоврядування завдяки новому повноваженню відкликати своїх депутатів у місцевих радах («імперативний мандат»), тоді як нова вимога, згідно з якою кандидати повинні набрати певну квоту голосів, щоб опинитися вище у партійному списку, обмежує принцип відкритих списків. Попри те, що загалом виборчий процес у жовтні отримав позитивну оцінку, зловживання адміністративним ресурсом, підкуп виборців і відсутність регулювання політичної реклами ускладнили проведення вільних й чесних виборів.

Окрім викликів всередині країни, демократична консолідація України ускладнюється також нестабільністю через військову агресію Росії на Донбасі та продовження окупації Криму нею.3 Наприклад, Україна прагне захиститися від російської дезінформації, проте відповідним проєктом Закону «Про дезінформацію» було порушено свободу ЗМІ і він так й не був прийнятий Верховною Радою. Так само адміністрація Президента Зеленського стикається з поляризованою громадською думкою щодо можливого вирішення збройного конфлікту. У той час як зростаюча громада ветеранів, їхні сім’ї та патріотично налаштовані громадяни дедалі частіше висловлюються проти стратегії президента щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, існує багато тих, хто зараз би погодився на певну форму угоди про встановлення миру, яка б поклала край війні.4

Громадський сектор в Україні вкотре довів, що він є надійною опорою за складних обставин. Організації громадянського суспільства (ОГС) та волонтери розкритикували дії влади щодо приховування негативних наслідків пандемії COVID-19. Вони ініціювали механізми державно-приватного партнерства та широкомасштабну неформальну мобілізацію для підтримки груп ризику та медичних працівників. Громадянське суспільство продемонструвало стійкість у боротьбі з наслідками російської агресії, захищаючи права ВПО та ветеранів й сприяючи діалогу між громадами.5 Держава не створює правових перешкод для діяльності ОГС, і було дещо вдосконалено норми щодо державного фінансування та оподаткування. Водночас були зафіксовані випадки переслідування громадських активістів, зокрема фізичні напади на них, їх залякування та пошкодження їхнього майна. Насправді журналісти зазнавали фізичних нападів так само часто, як і минулого року6 ; при цьому розслідування таких випадків було неефективним або взагалі не проводилося. Зі зміною уряду тональність взаємодії між ОГС і владою поступово змінюється з діалогу на висловлення незгоди.

У 2020 році ЗМІ в Україні залишились плюралістичними та вільними від тиску з боку влади. Проте засоби масової інформації зазнають значного впливу через фінансову залежність від своїх власників й просування політичних інтересів останніх. Телевізійний ринок характеризується значною концентрацією і перебуває під впливом шести медіахолдингів, на які припадає 71% глядацької аудиторії країни. Проте телебачення втрачає свою популярність на користь соціальних мереж і новинних сайтів. Деякі сайти, такі як VoxUkraine та texty.org.ua, пропонують якісні журналістські матеріали, а інтернет-ЗМІ «Українська правда», «Hromadske.ua» та деякі інші роблять незалежні репортажі. Водночас численні інтернет-ЗМІ й друковані видання, особливо на місцевому рівні, не дають своїй аудиторії можливості знайомитися з різними думками та незалежними редакційними матеріалами.7 З огляду на те, що Інтернетом користується 90% населення країни, дезінформація широко розповсюджена, але виявити її здатна набагато менша кількість громадян. Зазнавши розчарування, вони зрештою можуть взагалі відмовитись від споживання новин.8

В Україні помітні позитивні зрушення у боротьбі з корупцією серед високопосадовців, але також спостерігається збільшення опору з боку судової влади. Було реформоване Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК), а Національне антикорупційне бюро (НАБУ) продовжило розслідування корупції у владі9 . Водночас покращилася координація роботи між НАЗК і Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП). Порівняно з минулими роками, коли розслідування переважно не виходили за межі судів загальної юрисдикції, у 2020 році спеціалізований Вищий антикорупційний суд (ВАКС) продемонстрував реальне притягнення до відповідальності за вчинення корупційних злочинів, винісши свої перші обвинувальні вироки про позбавлення волі.

Розслідування та обвинувальні вироки у корупції дедалі частіше стосуються суддів, а також керівників державних підприємств і політиків. З-поміж триваючих розслідувань щодо високопосадовців НАБУ висунуло звинувачення кільком суддям Київського окружного адміністративного суду (КОАС), суду першої інстанції, що розглядає апеляційні скарги на рішення державних органів. НАЗК виявила незаконно набуте майно в деклараціях суддів Конституційного суду. Ці зусилля щодо декларування статків високопосадовцями торкнулися усієї антикорупційної інфраструктури й призвели до конституційної кризи, коли Конституційний суд визнав неконституційним призначення Артема Ситника головою незалежного НАБУ, поставив під сумнів конституційність самого НАЗК і в жовтні скасував положення законодавства щодо декларування майна топ-чиновниками.

Дивлячись наперед, дискредитація Конституційним судом реформаторських норм законодавства й відповідних призначень шляхом визнання їх неконституційності становить серйозну загрозу з декількох причин. Судова влада показала себе непередбачуваним гравцем, який може діяти поза приватними економічними інтересами окремих суддів. У зв’язку з цим також виникла загроза підриву обумовленості макрофінансової допомоги з боку МВФ і безвізового режиму з Європейським Союзом, на які Україна розраховує в намаганні уникнути глибокої політичної та економічної кризи, особливо на тлі глобальної пандемії. Нинішня конституційна криза дає можливість остаточно докорінно реформувати судову систему, що є перспективою, яку підтримує населення. Однак зростаючий розбрат у партії «Слуга народу» й зменшення популярності Президента Зеленського обмежують можливості запровадження суттєвих змін політичним керівництвом.

Основний звіт

Демократичність управління на рівні центральної влади

  • Національні державні установи в Україні, які в 2020 році зазнали кардинальних кадрових перестановок, ініційованих президентом, досягли незначного демократичного прогресу, і додатковий удар по ним нанесла пандемія COVID-19.10
  • У березні Президент Зеленський ініціював зміну ключових політичних фігур. Він призначив нового голову Офісу Президента, нового Генерального прокурора й провів кадрові перестановки у виконавчій владі, що призвело до уповільнення необхідних реформ11 у фінансовій та митній сферах,12 а також у галузях охорони здоров’я13 та освіти.14 Поштовхом до цих змін став витік у ЗМІ розмови колишнього прем’єр-міністра Олексія Гончарука, в якій останній висловлюється про загальну некомпетентність президента в економічних питаннях.15 Зміни в уряді відбулися паралельно з масованою інформаційною атакою на прозахідні реформи в Україні у ЗМІ, що належать олігархам Віктору Медведчуку та Ігорю Коломойському.16
  • Нові призначення, здійснені Президентом, виявилися суперечливими й свідчать про неформальну коаліцію кількох груп впливу в його партії «Слуга народу».17 Хоча нового прем’єр-міністра Дениса Шмигаля вважають хорошим менеджером, деяких спостерігачів непокоїть те, що його призначення може сприяти впливу на уряд з боку олігарха Ріната Ахметова й лобіюванню його інтересів. Декілька нових міністрів пов’язані з Коломойським.18 Арсен Аваков, впливовий міністр внутрішніх справ, утримався на посаді, незважаючи на публічні протести з вимогами щодо його відставки.19
  • Найбільш розкритикованою кадровою зміною стало звільнення генерального прокурора Руслана Рябошапки. Під його керівництвом в Офісі Генерального прокурора відбулися системні реформи, в рамках яких усі прокурори були зобов’язані пройти переатестацію, з якою впоралися менше половини прокурорів.20 Проте президент заявив, що звільнив Рябошапку через те, що той як генеральний прокурор доклав недостатньо зусиль по боротьбі з корупцією. На посаді його замінила Ірина Венедіктова, під патронатом якої, за прогнозами організацій-спостерігачів, очікувалася хвиля «одіозних призначень», з поверненням на старі посади раніше люстрованих прокурорів (що були звільнені за корупційну поведінку).21
  • Для подолання недоліків у галузі охорони здоров’я та економічного спаду, спричинених пандемією,22 Україна розраховувала на Домовленість з МВФ щодо надання позики «стенд-бай» (на суму 5 млрд. доларів США) й макрофінансову допомогу (на суму 1,2 млрд. євро) від Європейського Союзу (ЄС).23 Умовами надання цих позик є проведення земельної реформи, обмеження реприватизації націоналізованих банків і гарантії політичної незалежності Національного банку України (НБУ). Перші дві умови МВФ були офіційно виконані в 2020 році. У березні було прийнято закон про земельну реформу, який створив ринок землі, що дозволяє продавати землі сільськогосподарського призначення громадянам України.24 А так званий «антиколомойський» закон, прийнятий у травні, забороняє реприватизацію націоналізованих банків і має на меті вирішити юридичні суперечки навколо націоналізованого «ПриватБанку».25
  • На початку 2020 року Верховна Рада, український парламент, під тиском президента поспіхом прийняла низку законів, діючи у так-званому «турборежимі».26 З одного боку, завдяки цьому вдалося проштовхнути низку важливих реформ. З іншого ж боку, було допущено численні порушення правил процедури законодавчого органу, що уможливило згортання реформ через корумповані суди. Під час кризи COVID-19 і кадрових перестановок в уряді монобільшість партії «Слуга народу» у Верховній Раді зазнала руйнування.27 До кінця року характерною рисою процесу прийняття рішень у Верховній Раді стало утворення спеціальних коаліцій, у тому числі серед членів партії «Слуга народу».
  • 16 січня набув чинності закон про скасування депутатської недоторканності.28 Цей закон дозволяє правоохоронним органам вживати заходів щодо народних депутатів, яких звинувачено у вчиненні кримінальних правопорушень. Була введена кримінальна відповідальність за поширену в українському парламенті практику «кнопкодавства». Незважаючи на схвалення цієї ініціативи Групою держав по боротьбі з корупцією (GRECO) Ради Європи (РЄ),29 деякі юридичні експерти в Україні критично ставляться до цих заходів, оскільки розмиті формулювання закону збільшують уразливість народних обранців до примх парламентської більшості.30 В лютому Офіс Генпрокурора відкрив першу справу про розслідування за фактом «кнопкодавства».31
  • На тлі недостатньої реакції центральної влади щодо протидії поширенню COVID-19 регіональні еліти збільшили свої важелі впливу. У березні президент закликав власників великих фінансово-промислових груп (ФПГ), зокрема олігархів Ріната Ахметова, Віктора Пінчука, Ігоря Коломойського та Олександра Ярославського, профінансувати перші регіональні заходи з надання допомоги в боротьбі з епідемією коронавірусу містам, де розташовані їхні підприємства.32 Бізнесмени навіть очолили антикризові штаби у дев’яти регіонах.33 ЗМІ розтлумачили ці кроки як підтвердження слабкості влади Зеленського й неформального впливу власників ФПГ на «свої» регіони та, відповідно, й на президента.34

Виборчий процес

  • Місцеві вибори, що відбулись 25 жовтня, мали важливе значення для демократичного врядування в Україні з двох причин. По-перше, було випробувано в дії суттєво доопрацьований Виборчий кодекс. По-друге, місцеві вибори відбулися в нових адміністративно-територіальних одиницях, створених під час реформи децентралізації.
  • Масштабна реформа виборчого законодавства35 , яка набула чинності в січні 2020 року, внесла декілька корективів у виборчий процес, таких як запровадження виборчої квоти, що дозволяє кандидатам покращити свою позицію у «відкритих партійних списках», введення ґендерної квоти при формуванні виборчих списків і перегляд санкцій за порушення виборчого законодавства.36 Важливо, що громадяни України отримали право змінювати свою виборчу адресу, завдяки чому внутрішньо переміщені особи (ВПО) відтепер мають реальну можливість голосувати. Однак виборча реформа має певні недоліки, такі як недостатні механізми вирішення спорів і відсутність нагляду за фінансуванням виборчих кампаній. Крім того, в реформі відсутні нормативні акти щодо ЗМІ, а рекомендації БДІПЛ ОБСЄ щодо призначення на посади й заміни членів виборчої комісії досі не виконуються.37
  • В липні до Виборчого кодексу були поспіхом внесені зміни, якими запроваджені недемократичні обмеження виборчих процедур.38 Кодексом передбачено два види виборчих систем в Україні: мажоритарна система для невеликих територіальних громад; пропорційна система з відкритими партійними списками для обласних і районних рад, а також територіальних громад із кількістю виборців більше 10 000 осіб (менше 90 000 осіб). Це обмежує право кандидатів-самовисуванців на участь у виборах.39 Користь від відкритих виборчих списків мають лише ті кандидати, які подолали виборчу квоту у 25 відсотків голосів виборців, тоді як решта кандидатів залежать від позиції у списку, визначеної політичною партією.40 Насамкінець, змінами до Виборчого кодексу було запроваджено «імперативний мандат», який збільшує вплив політичних партій на місцеві ради й дає можливість відкликати обраних депутатів шляхом збору підписів, з доволі нечітких підстав.41
  • Впровадження нової виборчої системи мало суперечливі наслідки. З одного боку, це дало можливість приблизно половині кандидатів по всій Україні просунутися вгору в партійних списках.42 Запровадження ґендерної квоти дозволило більшій кількості жінок потрапити до місцевих рад, хоча вони досі становлять меншість.43 З іншого боку, деякі депутати пройшли до місцевих рад з мінімальною підтримкою виборців, тоді як кандидати, що користувалися широкою підтримкою, програли вибори, можливо, через приналежність до непопулярної партії.44
  • Місцеві вибори відбулись за складних обставин пандемії COVID-19 і триваючого конфлікту на Сході України. Явка виборців склала 37%,45 що на 10% менше, ніж у 2015 році. Проголосувати не змогли майже 500 000 жителів у 18 громадах, розташованих на лінії зіткнення, що перебувають під контролем української влади в Донецькій та Луганській областях. Військово-цивільна адміністрація попередила, що не може забезпечити безпеку місцевого населення під час виборів у цих громадах, оприлюднивши офіційне оголошення, яке зазнало жорсткої критики з боку громадськості через непрозорі критерії оцінки.46
  • Вибори загалом отримали позитивну оцінку світової спільноти, за деякими винятками. Кандидати мали змогу проводити агітаційні кампанії, хоча поширеним явищем було зловживання адміністративними ресурсами чинними посадовими особами.47 Приватні ЗМІ були переважно упередженими й незбалансовано висвітлювали інформацію.48 У день виборів обмежена місія ОБСЄ/БДІПЛ зі спостереження за місцевими виборами повідомила, що виборчий процес «пройшов спокійно, був добре організований і прозорий», при цьому процедури «переважно дотримувались».49 Спостерігачі відзначили професійну та ефективну роботу Центральної виборчої комісії з управління виборами, зауваживши при цьому, що робота територіальних комісій часто була заполітизована. Під час виборів поширеним явищем був прямий і непрямий підкуп виборців, при тому, що новий Виборчий кодекс передбачає кримінальну відповідальність за такі правопорушення.

Розвиток громадянського суспільства

  • У 2020 році український громадський сектор продовжив активно розвиватися, хоча й був недостатньо інституціоналізованим, оскільки громадянське суспільство продемонструвало дивовижну здатність до масштабної мобілізації в умовах глобальної пандемії. Попри відсутність державної підтримки й триваюче залякування активістів, цей сектор залишається головним захисником демократичного розвитку України. 50
  • Громадяни здебільшого не долучаються до діяльності організацій громадянського суспільства,51 хоч і висловлюють високий рівень довіри до них і до волонтерів52 . Українці беруть участь у громадському житті у своїх громадах, часто поза громадськими організаціями.53
  • Громадянське суспільство успішно мобілізувалось у відповідь на COVID-19.54 У березні – квітні в регіонах, 55 а саме у Львові,56 Одесі,57 Києві,58 Полтаві59 й Черкасах60 , з’явилася тенденція до створення державно-приватних партнерств, з об’єднанням зусиль місцевих органів влади, волонтерів і бізнесу61 для забезпечення лікарень лікарськими засобами, медичними виробами й засобами індивідуального захисту (ЗІЗ).62 З’явилися ініціативи солідарності для підтримки груп ризику та осіб, які потребують допомоги,63 а також для безкоштовного перевезення медичних працівників під час суворого карантину.64
  • У січні з’явився новий термін «соросята» на позначення активістів та реформаторів, які будь-коли брали участь у західних або фінансованих Заходом організаціях.65 Організаторами кампанії проти Заходу були колишні члени «Партії регіонів» і пов’язані з нею політичні експерти,66 які просували законопроєкти, що прирівнюють адвокаційну діяльність організацій громадянського суспільства до лобізму, та обмежували роботу організацій з іноземним фінансуванням як «іноземних агентів», хоча жодна із цих законодавчих пропозицій так і не була розглянута до кінця року.67
  • Після відставки колишнього прем’єр-міністра Гончарука та його уряду доступ громадянського суспільства до органів державної влади зменшився.68 Тим не менше, громадянське суспільство продовжило стежити за поступом антикорупційної та судової реформ. 30 жовтня активісти відреагували публічним протестом на рішення Конституційного суду про скасування антикорупційної реформи в країні,69 а пізніше запропонували дієві рішення для подолання конституційної кризи.70
  • На початку вересня 77 організацій започаткували ініціативу «Вибори без сексизму».71 Вона підвищила обізнаність про права кандидаток і зафіксувала зловживання ґендерними квотами й випадки сексизму під час місцевих виборів.72
  • Протягом травня – червня й вересня, незважаючи на постійний тиск з боку місцевих праворадикальних груп,73 спільнота ЛГБТ+ провела прайд-акції у Києві,74 Харкові,75 Херсоні й Миколаєві76 , й вперше в Запоріжжі.77 Ці марші пройшли без жодних обмежень з боку місцевих органів влади, під захистом поліції й без значних інцидентів. Проте в Одесі проведенню ЛГБТ-маршу 30 серпня завадила праворадикальна організація «Традиція і порядок».78
  • Станом на жовтень було зафіксовано 74 випадки переслідування активістів, зокрема фізичні напади, залякування й пошкодження майна.79 Антикорупційна діяльність,80 захист прав ЛГБТ+спільноти та екологічний активізм81 залишаються найнебезпечнішими видами діяльності громадського сектору.
  • 3 березня уряд ухвалив постанову, якою передбачив державне фінансування проєктів громадських організацій осіб з інвалідністю на рівні 20%, на конкурсній основі. Однак ця позитивна зміна була зведена нанівець скороченням державного фінансування таких організацій майже на третину.82
  • У 2020 році пройшла хвиля протестів, яка свідчила про зростаюче невдоволення частини громадянського суспільства реакцією адміністрації Зеленського на військову агресію Росії на Донбасі. 20 лютого,83 24 травня,84 27 липня85 й 10 вересня86 активісти «Руху опору капітуляції» закликали президента відмовитись від запропонованих Росією умов встановлення миру, таких як надання окупованим частинам Донбасу особливого статусу або згода на участь у переговорах щодо мирного врегулювання конфлікту представників окупованого Донбасу нарівні з представниками Києва. 24 серпня альтернативне святкування Дня незалежності, організоване ветеранами військової служби у відповідь на несміливі офіційні заходи,87 зібрало 50 000 ветеранів, волонтерів та їхні сім’ї й принаймні стільки ж глядачів.88 Марші ветеранів пройшли також у Львові, Дніпрі, Запоріжжі й Харкові.

Незалежність ЗМІ

  • У той час як фізичні напади на журналістів продовжились і в 2020 році, а нові закони були призначені для регулювання діяльності як традиційних, так і інтернет-ЗМІ, українські ЗМІ залишилися плюралістичними, незважаючи на фінансову підтримку цих медіа їхніми власниками й переслідування останніми своїх власних політичних інтересів.89
  • Телевізійний ринок характеризується значною концентрацією, перебуваючи під контролем шести медіахолдингів, на які припадає 71%90 глядацької аудиторії країни. Значна кількість провідних телеканалів належать олігархам, таким як Ігор Коломойський, Петро Порошенко, Віктор Пінчук і Віктор Медведчук.91 Ринки друкованих й інтернет-ЗМІ характеризуються різноманітністю;92 при цьому численні регіональні медіа перебувають у приватній власності.93
  • У цьому році споживання новин зменшилося по всім каналам, тоді як соціальні мережі та (регіональні) інтернет-ЗМІ зміцнили свої позиції. Оскільки Інтернетом користується 90% населення, громадяни почали отримувати більшість новин із соціальних мереж (62%), трохи менше з телебачення (52%) й новинних сайтів (48%). З 2019 року використання друкованих ЗМІ зменшилося майже вдвічі. Довіра до телебачення продовжила падати через дезінформацію й політичну упередженість. Водночас Суспільний мовник навпаки подвоїв свою аудиторію до 4 відсотків,94 оскільки громадяни дедалі частіше довіряють його неупередженим матеріалам.95
  • У 2020 році Суспільний мовник фактично отримав лише 60% передбаченого для нього фінансування.96 З проблемою недофінансування Суспільний стикається вже четвертий рік поспіль, через що уповільнюється випуск контенту й відкладається технічна модернізація. Бюджет на 2021 рік, прийнятий 15 грудня, продовжив тенденцію недофінансування Суспільного мовника на 82% від гарантованого законом обсягу його фінансування.97
  • Місцеві ЗМІ, незважаючи на їх масштабну приватизацію, завершену в 2019 році, не відображають різноманітності думок. Видання часто висвітлюють теми, пріоритетні для місцевої влади,98 публікують мало оригінальних матеріалів і погано відрізняють редакційні матеріали від реклами.99
  • Станом на грудень Інститут масової інформації зафіксував 229 випадків порушень свободи слова (порівняно з 243 випадками у 2019 році). З них у 172 випадках мали місце фізичні напади на журналістів.100 Наприклад, систематичних погроз зазнали журналісти-розслідувачі телевізійної програми «Схеми», що викриває високопосадову корупцію, і каналу UA: Перший. 8 серпня журналіст телепрограми «Схеми» Михайло Ткач повідомив про спробу встановлення прослуховувального обладнання в його оселі, а 16 серпня було скоєно підпал авто журналістів «Схем».101 У липні дві жінки-незалежні журналістки, Любов Величко й Катерина Сергацкова, отримали в соцмережах погрози фізичної розправи за свої репортажі.102
  • 5 лютого Служба безпеки України (СБУ) провела обшуки в офісі телеканалу «1+1» і в квартирах двох його репортерів після того, як канал оприлюднив злитий у мережу запис розмови прем’єр-міністра Гончарука.103 13 травня журналістку «Слідства.інфо» Анну Бабінець викликали на допит у поліцію через направлення інформаційного запиту народному депутату від «Слуги народу» Олександру Дубінському.104 28 жовтня Верховна Рада, вперше після Революції гідності, позбавила акредитації «Слідство.інфо», яке займається моніторингом доброчесності народних депутатів, а також ще 18 ЗМІ.105 Через декілька днів, у відповідь на протест з боку медіаспільноти,106 це рішення було скасовано за дорученням спікера Верховної Ради, народного депутата від «Слуги народу», Дмитра Разумкова.107
  • 1 липня комітет Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики схвалив широко обговорюваний проєкт Закону «Про медіа».108 З одного боку, законопроєктом передбачено надання повноважень національному регулятору щодо телерадіомовників (що особливо актуально в ситуаціях, таких як антисоросівська кампанія «соросята»),109 а також зроблена спроба впровадження інституту співрегулювання.110 З іншого боку, запропонований законопроєкт містить проблемні положення, такі як розширення повноважень національного регулятора також і на друковані та інтернет-ЗМІ, надання повноважень повністю забороняти діяльність засобу масової інформації в якості покарання за поширення незаконного контенту.111 Незважаючи на критику з боку міжнародної112 спільноти й національних організацій113 , народні депутати так і не внесли жодних змін до цього законопроєкту, і він досі очікує на розгляд.

Демократичність управління на рівні місцевих органів влади

  • Попри досягнення прогресу в адміністративно-територіальній реформі в Україні, зокрема запровадження гарантії фінансової незалежності органів місцевого самоврядування, у 2020 році сама система залишалася незбалансованою через скорочення доходів органів місцевого самоврядування на тлі кризи COVID-19. Регіональні й місцеві еліти отримали важелі впливу під час обговорень реформи децентралізації та після місцевих виборів у жовтні закріпили свою владу.114
  • У 2020 р. в Україні була прийнята нова система адміністративно-територіального устрою.115 Станом на 12 червня третій рівень урядування складається з 1470 територіальних громад.116 Близько 1000 громад добровільно об’єдналися ще до кінця 2019 року.117 Адміністративно-територіальна реорганізація решти громад відбувалася іноді попри незгоду й опір місцевого населення.118 У середині липня було утворено 136 районів у межах форсованого й невсеохоплюючого процесу й попри побоювання частини населення щодо втрати незалежності на рівні громад.119 Проте новий поділ на райони були необхідним, щоб уникнути дублювання повноважень через отримання однакових функцій новими об’єднаними громадами й старими районами в результаті проведення місцевих виборів.120
  • Після внесення змін до Бюджетного кодексу 17 вересня громади отримали гарантії фінансової незалежності як на районному, так і на обласному рівнях.121 Цей крок покликаний мінімізувати вплив місцевих політичних еліт на об’єднані територіальні громади.122 6 грудня набув чинності закон, що уточнює правила правонаступництва майна та фінансових зобов’язань розформованої територіальної громади новоствореною адміністративно-територіальною одиницею,123 завдяки чому новостворені громади отримали матеріальні ресурси й повноваження для надання державних послуг.124
  • У 2020 році державне фінансування органів місцевого самоврядування зменшилось на 44%, при цьому обсяг функцій місцевих установ збільшився через нові завдання щодо боротьби з коронавірусом.125 Незважаючи на суттєве скорочення фінансування, ці зміни є покращенням порівняно з початковою пропозицією уряду, що передбачала скорочення державних субвенцій на 66% та ліквідацію фондів регіонального розвитку.126 Усі депутатські фракції рішуче виступили проти початкової пропозиції.127 14 вересня уряд зобов’язав місцеві бюджети фінансувати заходи по боротьбі з COVID-19 під час місцевих виборів, охарактеризувавши цей обов’язок як звичайні повноваження органів місцевого самоврядування з протидії поширенню інфекційної хвороби.128 Органи місцевого самоврядування розкритикували це рішення, стверджуючи, що відповідальність щодо фінансування витрат, пов’язаних із проведенням виборів, несе центральна влада.129
  • Протягом року органи місцевого самоврядування збільшили прозорість своєї діяльності й впровадили інновації щодо громадської участі. Станом на липень, бюджет участі – механізм, який дозволяє жителям вносити пропозиції й брати участь у голосуванні за проєкти, що підлягають реалізації, – практикувався щонайменше у 100 територіальних громадах і залучив до участі у формуванні бюджету 1,2 млн. жителів. Протягом року місцева влада Миколаєва, Львова, Одеси, Вінниці й Харкова долучилася до Всеукраїнського бюджету участі. 14 травня уряд виділив 30 млрд. гривень з Державного фонду регіонального розвитку на реалізацію Всеукраїнського бюджету участі.130
  • 17 грудня від ускладнень COVID-19 помер Геннадій Кернес, переобраний міський голова Харкова, другого за величиною міста України.131 Через стратегічну й економічну значимість цього міста, розташованого неподалік від російського кордону, а також короткий період сепаратистських настроїв, що панували в Харкові у 2014 році, зміна політичного ландшафту у Харкові стане одним із головних завдань національної політики в 2021 році.132 Станом на кінець року Верховна Рада ще не призначила дату виборів нового мера.133
  • Голови обласних центрів часто оскаржували або саботували заходи по боротьбі з коронавірусом, запроваджені центральною владою. Саботажі карантину закінчилися через два тижні після запровадження в листопаді «карантину вихідного дня», коли уряд скасував відповідну постанову, натякаючи на відсутність співпраці з боку місцевої влади.134 Одночасно центральна влада розпочала консультації з місцевою та регіональною владою щодо запровадження нових заходів громадської безпеки.135
  • У січні в рамках всеохоплюючого процесу консультацій почалася розробка змін для узгодження конституції з результатами реформи децентралізації, що продовжиться й в 2021 році.136 Ці консультації, в яких беруть участь громадські експерти,137 асоціації місцевих органів влади,138 нардепи та уряд, проводяться стосовно двох нових законодавчих пропозицій, які ще більше розмежовують повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.139

Ефективність і незалежність судової системи

  • У 2020 році судова влада створила серйозну загрозу не лише для проведення масштабних реформ в Україні, але й для економіки та політичної безпеки країни. Внутрішньоінституційний конфлікт до кінця року переріс у повномасштабну конституційну кризу. У серпні про недовіру до судової системи заявили 77,5% громадян, в результаті чого суди очолили список державних установ з найменшим рівнем довіри в країні.140
  • Протягом року тривали реформи, спрямовані на зміну процедури відбору й переатестації суддів, але вони наштовхнулися на значний опір з боку суддів.141 У лютому Вища рада правосуддя (ВРП), яка призначає й звільняє суддів, заблокувала виконання закону 2019 року про створення спеціальної Комісії з питань доброчесності та етики й розпустила Вищу кваліфікаційну комісію суддів.142 ВККС була розпущена без створення відповідного нового органу, в результаті чого рівень нестачі кадрів в системі правосуддя наразі становить 20%; ці серйозні кадрові питання безсумнівно ускладнюватимуть роботу судів, а також перешкоджатимуть люстрації суддів, які порушують етичні норми.143 У березні Конституційний суд визнав неконституційними положення закону 2019 року.144 До того ж, провалились комплексні зусилля влади щодо очищення системи правосуддя від корумпованих суддів.
  • 27 жовтня Конституційний суд (КС) визнав неконституційними окремі положення Закону «Про запобігання корупції».145 Згідно з цим рішенням забороняється збирання, зберігання та оприлюднення електронних декларацій, а також проведення моніторингу способу життя державних службовців; воно також обмежує відкритий доступ до реєстру електронних декларацій та скасовує кримінальну відповідальність за декларування недостовірної інформації про майно. Крім того, КС розтлумачив, що повноваження Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) щодо перевірки декларацій про майно насправді повинні здійснюватися органами судового самоврядування. Надавши цей сумнівний аргумент, КС стверджував, що забезпечення незалежності суддів було основною причиною скасування декларацій про статки для всіх державних службовців. Провідні ОГС рішуче засудили це рішення суду.146 Представники міжнародної спільноти наголосили, що створення антикорупційної інфраструктури є головною вимогою безвізового режиму ЄС і макрофінансової підтримки України, що зараз підривається діями суду.147 Рішення КС було ухвалено на закритому засіданні; при цьому деякі головуючі судді мали конфлікт інтересів через триваюче розслідування незадекларованих ними статків.148 Проти рішення суду виступили чотири судді КС.
  • Рішення КС були широко розкритиковані міжнародною спільнотою, зокрема Венеціанською комісією, за розпливчасті доводи й потенційно негативний вплив на запобігання та розслідування корупції.149 Незважаючи на відновлення Верховною Радою зобов’язання державних службовців декларувати своє майно й повноваження НАЗК перевіряти їхні декларації, експерти та громадські активісти розкритикували відповідний закон через м’яке покарання за порушення цього зобов’язання.150 Інституційний конфлікт судової влади ще більше загострився після підписання в грудні указу президента про відсторонення голови Конституційного суду Олександра Тупицького.151
  • У липні Національне антикорупційне бюро (НАБУ) звинуватило декількох суддів Окружного адміністративного суду міста Києва (ОАСК)152 в організованій злочинності, захопленні влади, хабарництві й незаконному створенні штучних перешкод у роботі державних службовців.153 ОАСК займає унікальне місце в системі адміністративного судочинства, оскільки розглядає спори з органами державної влади й може скасовувати політичні рішення. Декілька рішень ОАСК у 2020 році були піддані нищівній критиці широким загалом, оскільки вони переслідували інтереси суддів і були спрямовані проти політиків-реформаторів.154 Крім того, 16 листопада ОАСК скасував постанову про арешт колишнього президента Віктора Януковича у справі про силовий розгін протестувальників на Майдані 18–20 лютого 2014 року.155

Рівень корупції

  • У 2020 році спеціальні антикорупційні органи досягли оптимального режиму роботи, що дозволило їм ефективно розслідувати й притягати до відповідальності за корупцію, у тому числі топ-чиновників. Однак ця позитивна тенденція була оскаржена насамперед суддями.
  • У червні Вищий антикорупційний суд (ВАКС) виніс свої перші вироки. В 6 з 15 вироків обвинувачені були засуджені до позбавлення волі на строк від 3 до 8 років. Серед засуджених були народні депутати, директори державних підприємств, суддя й слідчий прокуратури.156 Численні справи щодо корупції серед високопосадовців ще перебувають на розгляді.
  • Проте зростає втручання в роботу ВАКС. У жовтні Конституційний суд поставив під сумнів конституційність ВАКС. Проте незалежна експертна комісія дійшла висновку, що діяльність ВАКС не порушує Конституцію України.157 У жовтні колегія суддів ВАКС, яка розглядала справу про розкрадання державних підприємств «Енергоатом» і «СхідГЗК», повідомила про втручання у діяльність суддів адвокатів ВРП та Генерального прокурора.158 Ще більш серйозний випадок явного залякування стався 7 жовтня, коли на місці паркування автомобіля головуючої у справі вибухнув невідомий пристрій.159
  • До червня незалежне НАБУ та Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) показали переконливі результати розслідувань корупції як у державному, так і в приватному секторах.160 15 червня НАБУ затримало трьох осіб, які пропонували керівникам НАБУ й САП хабар у розмірі 5 млн. доларів США за закриття розслідування щодо колишнього міністра екології та природних ресурсів Миколи Злочевського.161
  • На тлі успішного розслідування й переслідування корупції серед високопосадовців значно збільшився тиск на спеціальні антикорупційні органи.162 На початку року Верховна Рада намагалася прийняти низку суперечливих законів,163 спрямованих на звільнення директора НАБУ Артема Ситника. 28 серпня Конституційний суд визнав неконституційним призначення Ситника на посаду глави НАБУ.164 На думку незалежних юридичних експертів, Ситник може залишатися на своїй посаді навіть після вироку суду, і рішення, які він ухвалив, залишаються чинними,165 але уряд повинен встановити нову процедуру призначення очільника НАБУ.166
  • 21 серпня подав у відставку голова незалежної САП Назар Холодницький, хоча строк його повноважень мав закінчитися тільки в грудні.167 Раніше нова генеральна прокурорка Ірина Венедиктова ініціювала розслідування щодо Холодницького й подала скаргу до дисциплінарної комісії.168
  • На початку 2020 року відбулися кадрові перестановки в Національному агентстві з питань запобігання корупції (НАЗК), що суттєво покращило ефективність усієї інфраструктури спеціальних антикорупційних органів. Нова команда під керівництвом Олександра Новікова взялася за роботу в січні. Громадянська рада при НАЗК,169 обрана в рамках відкритої процедури публічного голосування, контролює незалежність і ефективність діяльності агентства й бере участь у розробленні антикорупційної стратегії.170
  • Протягом року набув чинності закон про захист викривачів корупції171 . Він відповідає основним вимогам директиви ЄС про захист осіб, які повідомляють про порушення законодавства Союзу,172 а саме захист трудових прав і захист від кримінального переслідування. У 2020 році НАЗК повідомило про 15 виграних справ щодо захисту викривачів корупції.173
  • Після трьох років без оновленої антикорупційної стратегії, 5 листопада Верховна Рада прийняла в першому читанні проєкт Закону «Про засади державної антикорупційної політики на 2020–2024 роки»,174 головна мета якого – забезпечити доброчесність суддівського корпусу в Україні.175

Автори:

Оксана Гус, доктор політичних наук, наукова співробітниця Болонського університету, Італія. Вона займається дослідженнями соціальних рухів проти корупції та ролі ІКТ, а також міждисциплінарних методів і теорій дослідження корупції. Гус надає консультації з питань відкритого уряду й протидії корупції Раді Європи, Європейському Союзу, ЮНЕСКО та УНП ООН. Вона є співзасновницею Міждисциплінарної мережі дослідників корупції (ICRNetwork.org).

Олександра Койдель є аспіранткою Вільного Університету Берліну (Німеччина) й науковим консультантом міжнародних організацій та українських громадських організацій. Її основним напрямом наукової діяльності є участь місцевого населення, виробництво знань і відносини між громадянським суспільством і державою з особливим акцентом на гібридні режими та Україну. Вона також керувала міжнародними проєктами у приватному секторі в Україні, а також реалізовувала проєкти у галузі розвитку громадянського суспільства у Швеції й Німеччині.

On Ukraine

See all data, scores & information on this country or territory.

See More
  • Global Freedom Score

    50 100 partly free
  • Internet Freedom Score

    59 100 partly free