Ukraine

Partly Free
61
100
A Obstacles to Access 19 25
B Limits on Content 21 35
C Violations of User Rights 21 40
Last Year's Score & Status
56 100 Partly Free
Scores are based on a scale of 0 (least free) to 100 (most free)

Загальний огляд

Після виборів 2019 року новообраним урядом Президента Володимира Зеленського була проведена низка позитивних змін у політиці, зокрема, припинена попередня практика блокування сайтів на розсуд окремих органів влади. У свою чергу новосформований парламент скасував вимоги щодо ліцензування провайдерів телекомунікацій. Також були відкликані спірні законопроєкти, які могли обмежити свободу слова в інтернеті. Проте новий проєкт Закону «Про дезінформацію» (розгляд якого на даний момент відкладено) зобов’язував користувачів розповсюджувати лише ту інформацію, достовірність якої вони заздалегідь перевірили, передбачав створення державного органу, наділеного широкими повноваженнями щодо видалення контенту, і містив положення, які були розкритиковані через обмеження ними діяльності ЗМІ. Також владою були поновлені санкції щодо деяких російських інтернет-ресурсів.

Влада здебільшого уникала серйозних порушень права на приватність в інтернеті, реагуючи на пандемію COVID-19, а також скоротилася кількість політично вмотивованих кібератак, ініційованих нею. Проте в цілому системні загрози свободі інтернету зберігаються і донині, включно з маніпуляцією контентом та постійним юридичним переслідуванням користувачів за висловлювання в інтернеті, які можуть бути захищені згідно з міжнародними стандартами у сфері прав людини.

Загалом, після відсторонення від влади Президента Віктора Януковича внаслідок протестного руху у 2014 році, Україна прийняла низку позитивних реформ. Тим не менше, корупція залишається ендемічною, а ініціативи, спрямовані на її подолання, впроваджуються лише частково. Журналісти, громадські активісти, ЛГБТ+ особи й представники ромської меншини зазнають нападів; при цьому працівники поліції часто неналежним чином реагують на такі порушення.

Примітка: для приведення цього дослідження у відповідність зі звітом Freedom House «Свобода у світі», в якому окремо аналізуються умови, що склалися на окупованому Східному Донбасі, оскільки вони значно відрізняються від ситуації на контрольованій українською владою території України, з 2020 року Східний Донбас виключено зі звіту «Свобода в мережі». Внаслідок таких змін в обсязі дослідження, рейтинг України в категоріях B4, B8 та C8 покращився. Крим також не розглядається в цьому звіті. Він разом із іншими територіями, які аналізуються в окремому звіті Freedom House «Свобода у світі», виключений з відповідного аналізу ситуації в країні, якому присвячений звіт «Свобода в мережі».

Головні події: 1 червня 2019 року – 31 травня 2020 року

  • вересні 2019 року Верховна Рада скасувала законодавчий акт, який зобов’язував провайдерів телекомунікацій отримувати ліцензію на здійснення діяльності (див. А4).
  • У травні 2020 року Президент Володимир Зеленський продовжив санкції щодо російських інтернет-платформ та веб-сайтів, на яких поширювалася антиукраїнська пропаганда (див. B1).
  • У травні 2020 року суд вперше з початку бойових дій на Сході України визнав користувача винним у «пропаганді війни» за публікації в російській соціальній мережі «ВКонтакте» (див. С3).
  • Декілька ініціатив, спрямованих на припинення поширення COVID-19, включно з «картою самоізоляції» та запущеним владою мобільним застосунком для контролю за дотриманням правил карантину, дозволяють державним органам тимчасово обходити правила обробки персональних даних, що викликає занепокоєння щодо потенційного порушення права на приватність (див. C5).
  • Поліція завершила розслідування щодо підозрюваних у виконанні вбивств журналіста-розслідувача Павла Шеремета у 2016 році та антикорупційної активістки Катерини Гандзюк у 2018 році, проте критики влади назвали такі результати поспішними (див. C7).

A. Перешкоди для доступу

У період, що аналізується в цьому звіті, відбулося значне зростання рівня доступу до інтернету, при цьому влада планувала забезпечити покриття мобільним інтернетом майже всієї території України. Жодного випадкового або умисного порушення зв'язку не спостерігалося. Вимога щодо ліцензування провайдерів телекомунікацій була скасована на користь режиму надання повідомлення про початок провадження діяльності; водночас нова адміністрація Президента Володимира Зеленського змінила державний апарат регулювання ІКТ.

A1: Чи обмежують інфраструктурні обмеження доступ до інтернету або швидкість та якість інтернет-з’єднання? (від 0 до 6 балів) (5/6)

Протягом періоду, який цей звіт охоплює, рівень проникнення інтернету в Україні зріс найшвидшими темпами за останні три роки. Наприкінці третього кварталу 2019 року близько 71% населення повідомляли, що користуються інтернетом принаймні раз на місяць, порівняно з 64% на початку року. Цей стрибок, ймовірно, пов’язаний зі зростанням використання мобільних пристроїв: 22% регулярних користувачів інтернету користуються виключно цими пристроями для виходу в інтернет.1 Згідно з останніми даними Міжнародного союзу електрозв’язку (МСЕ) станом на 2018 рік рівень проникнення фіксованого широкосмугового доступу до інтернету в Україні становив 12,8%, тоді як рівень проникнення мобільного зв'язку – 127,75%.2 Водночас, дані, оприлюднені Державною службою статистики в 2020 році, свідчать про те, що частка користувачів інтернету в загальній чисельності населення України (41,9 млн. осіб) становить 25,7 млн. індивідуальних користувачів.3 Доступність інтернету та легкість доступу є різними в різних регіонах. На деяких підконтрольних українській владі територіях в зоні конфлікту швидкість інтернет-з’єднання є низькою (див. A2).

Більшість українців заходять в інтернет зі своїх мобільних телефонів, а також вдома або на роботі; при цьому безкоштовний Wi-Fi надається також значною кількістю кафе та ресторанів. Wi-Fi також доступний у державних бібліотеках, школах, торгових центрах та аеропортах. Доступ до інтернету також з’явився в деяких видах громадського транспорту, зокрема у швидкісних поїздах і зовсім нещодавно – в літаках.4

Попри продовження зростання кількості власників мобільних телефонів5 і користувачів мобільного інтернету,6 швидкість мобільного інтернету в Україні залишається низькою. За даними компанії Ookla, середня швидкість завантаження мобільного інтернету в травні 2020 року становила 24,64 Мбіт/с, порівняно з середнім всесвітнім показником 33,71 Мбіт/с.7 Згідно з даними Ookla середня швидкість фіксованого широкосмугового доступу в інтернет значно зросла – до 54,73 Мбіт/с. Зростання використання інтернету під час пандемії COVID-19 особливо не вплинуло на швидкість інтернет-з’єднання.

У жовтні 2019 року уряд підписав меморандум з чотирма провідними мобільними операторами з метою максимального покриття мобільним інтернет-зв’язком території України.8 Планується, що через два роки доступ до швидкісного мобільного інтернету матимуть 90% населення.9 Для досягнення цієї мети в лютому 2020 року Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації, перерозподілила радіочастоти між зазначеними операторами. На той час, за даними мобільного оператора «Київстар», зв’язок покоління 4G був доступний 75% населення. Очікувалося, що оператори забезпечать покриття зв’язком четвертого покоління протягом наступних 24 місяців населені пункти з чисельністю населення понад 2 000 осіб, протягом 30 місяців – міжнародні автомобільні дороги, протягом 48 місяців – національні автомобільні дороги.10 Ця робота мала розпочатися в західних областях України після закінчення періоду, який цей звіт охоплює, а саме з 1 липня 2020 року.11 Влада заявляла, що через три роки в Україні запрацює мережа мобільного зв’язку п’ятого покоління.12

Крім того, протягом періоду, проаналізованого в цьому звіті, Міністерство цифрової трансформації запустило сайт для збору актуальної інформації про покриття та швидкість інтернету по всій країні, приділивши окрему увагу школам.13

A2: Чи є інтернет занадто дорогим або недоступним для деяких верств населення з причин географічного розташування, через соціальні або інші фактори? (від 0 до 3 балів) (2/3)

При середній заробітній платі 10 700 гривень (450 доларів США) на місяць станом на січень 2020 року, 14 щомісячні тарифи за послуги доступу до інтернету є досить помірними для більшості населення. За даними МСЕ за 2019 рік, середня абонплата за пакет послуг фіксованого широкосмугового доступу до мережі інтернет становила 1,8% валового національного доходу (ВНД) на душу населення, тоді як середня абонплата за пакет мобільного інтернету обсягом 2 ГБ складала 1,2% ВНД на душу населення.15 Ціни на обидва види абонплат в Україні є досить високими порівняно з цінами в Західній та Центральній Європі, але вважаються відносно помірними порівняно з цінами в Співдружності Незалежних Держав. Проте, згідно з даними дослідження, проведеного приватною організацією, ціни як на пакети послуг фіксованого широкосмугового16 доступу до інтернету, так і на пакети послуг мобільного інтернету17 в Україні є найнижчими у світі. Як зауважують експерти з телекомунікацій, у 2019 році місячна вартість послуг доступу до мережі інтернет зросла на 15 - 25 гривень (0,42 - 0,63 дол. США) і продовжує зростати. За приблизними підрахунками у 2020 році ціни можуть зрости на 5-7%. Водночас, висока конкуренція серед операторів загалом утримує ціни на доступному для населення рівні.18

Під час пандемії COVID-19 деякі інтернет-провайдери вирішили не відключати за несплату тих абонентів, які не встигли вчасно здійснити місячні платежі.19 Крім того, багато постачальників послуг мобільного зв’язку пропонували безкоштовний доступ до державних ресурсів в інтернеті. Компанія «Vodafone Україна» навіть запровадила послугу безкоштовного доступу до популярних соціальних мереж.20 Антимонопольний комітет рекомендував мобільним операторам не підвищувати тарифи на свої послуги під час карантину.21

Інфраструктура ІКТ краще розвинена у містах. При цьому різниця в доступі до інтернету між містом і селом продовжила скорочуватися. Рівень проникнення інтернету у сільській місцевості зріс з 53% у 2018 році до 58% у 2019 році,22 проте доступ до мобільного інтернету стандарту 3G та 4G залишається обмеженим.

Внутрішньо переміщені особи та громадяни, які постраждали від конфлікту на Сході України, загалом мають доступ до надійного інтернету.

Відповідно до наявної інформації гірший доступ до інтернету мають представники ромської меншини в Україні. У звіті Організації Об’єднаних Націй за червень 2020 року зазначається, що деякі ромські діти не можуть брати участь у програмах дистанційного навчання під час пандемії COVID-19, оскільки «багато сімей ... не мають доступу до інтернету та відповідного обладнання (комп’ютерів, смартфонів тощо).»23

Згідно з даними МСЕ за 2018 рік, існує невеликий розрив у кількості користувачів інтернету за статтю: інтернетом частіше користуються чоловіки (65,5%), аніж жінки (60%).24

A3: Чи здійснює влада технічний або правовий контроль інтернет-інфраструктури з метою обмеження підключення до інтернету? (від 0 до 6 балів) (4/6)

Хоча влада не здійснює централізованого контролю інтернет-інфраструктури, вона блокує низку популярних російських соцмереж і комунікаційних платформ, обмежуючи таким чином підключення до інтернету (див. B1).

Завдяки своїй розмаїтості і відкритості інтернет-інфраструктура в Україні є стійкою до відключення з боку органів влади. Підключення магістральної мережі передачі даних до глобальної мережі інтернет не є централізованим, і більшість провайдерів інтернет-послуг самостійно розпоряджаються власними каналами зв’язку.25 Країна має щонайменше 14 точок обміну інтернет-трафіком (ТОІТ),26 з яких дев’ять є робочими станом на 2020 рік.27 Найбільша в Україні ТОІТ – UA-IX – забезпечує обмін інтернет-трафіком та підключення українських інтернет-провайдерів до глобальної мережі інтернет. У 2019 році Україна піднялася на вісім позицій і посіла 4-те місце у глобальному рейтингу стійкості IPv4, що свідчить про надійність і стабільність української інтернет-інфраструктури.28

Потенційно, для обмеження підключення до інтернету може використовуватися законодавство України про надзвичайний і воєнний стан. Під час надзвичайного стану влада може вводити «особливі правила» «користування зв’язком та передачі інформації через комп’ютерні мережі».29 У випадку воєнного стану військові адміністрації мають право забороняти «передачу інформації через комп'ютерні мережі».30 Досі влада утримувалася від реалізації цих положень.

A4: Чи існують правові, регуляторні або економічні перепони, які обмежують різноманітність інтернет-провайдерів? (від 0 до 6 балів) (5/6)

Зміни в рейтингу: Рейтинг покращився з 4 до 5 балів завдяки скасуванню вимог щодо ліцензування провайдерів телекомунікацій.

Український ринок ІКТ є достатньо ліберальним і наразі демонструє стабільне зростання. Згідно з даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв’язку та інформатизації (НКРЗІ), в Україні працює близько 354 провайдерів телекомунікацій,31 тоді як, за неофіційними підрахунками, їх кількість варіює від 1 500 до 3 500.

До приватизації, що відбулася у 2011 році, 93% акцій компанії «Укртелеком», найбільшого оператора телекомунікацій і інтернет-провайдера в Україні, належали державі.32 Зараз «Укртелеком» перебуває у власності Ріната Ахметова, бізнес-магната зі зв’язками в політиці.33 Інші провайдери телекомунікацій змушені орендувати лінії зв’язку, оскільки «Укртелеком» володіє більшістю об’єктів інфраструктури ІКТ, і мало хто з альтернативних провайдерів має достатню кількість ресурсів, щоб побудувати власні мережі. Проте «Укртелеком» не чинить тиску на інших інтернет-провайдерів і не здійснює регуляторного контролю їхньої діяльності. За внутрішніми оцінками «Укртелеком» контролює 13% ринку фіксованого широкосмугового доступу до мережі інтернет; «Київстар» – 7,8%, «Воля» – 6,6%, «Тріолан» – 4,9%.34 Іншими найбільшими інтернет-провайдерами в Україні є «O3»/Фрінет», «Фрегат» «Датагруп», «Ланет» та «Vega Telecom».35

Ринок фіксованого широкосмугового доступу до мережі інтернет, на якому працюють сотні провайдерів телекомунікацій на національному, регіональному і місцевому рівнях, є дуже насиченим. Водночас на ринку мобільного широкосмугового доступу до інтернету домінують три основні конкуренти: «Київстар», «Lifecell» (власником якої є турецька компанія «Turkcell») та «Vodafone Україна».36 У грудні 2019 року російська компанія «Мобільні ТелеСистеми» (МТС) завершила продаж компанії «Vodafone Україна» азербайджанському оператору мобільного зв’язку Bakcell.37

Якихось прямих перешкод для виходу на ринок ІКТ немає, але будь-яке нове підприємство стикається з бюрократичними, законодавчими та податковими перепонами і йому часто доводиться мати справу з всепроникною корупцією, якою просякнуті бізнес і політика. Регіональні інтернет-провайдери — це зазвичай невеликі місцеві підприємства, успіх яких залежить від наявності політичних зв’язків на місцевому рівні, що робить ринок уразливим до корупції.

У вересні 2019 року Верховна Рада скасувала вимогу щодо ліцензування видів діяльності в сфері телекомунікацій, замінивши його спрощеною процедурою повідомлення.38 Проте мобільні оператори досі повинні отримувати ліцензію на користування радіочастотним ресурсом, який вони використовують для надання послуг стільникового мобільного зв’язку.

A5: Наскільки вільними, чесними та незалежними є національні регуляторні органи, що здійснюють нагляд за діяльністю інтернет-провайдерів та ринком цифрових технологій? (від 0 до 4 балів) (3/4)

Зміни в рейтингу: Рейтинг покращився з 2 до 3 балів, оскільки у попередніх редакціях цього звіту помилково зазначалося, що президент повинен затверджувати всі положення про НКРЗІ згідно із Законом «Про телекомунікації», що було враховано в рейтингу за категорією A5.

Регулятором сектору ІКТ в Україні є НКРЗІ, яка підпорядкована президенту і підзвітна Верховній Раді. Голова та члени НКРЗІ призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України на строк до шести років шляхом видання відповідного указу. Наразі до складу НКРЗІ входять чотири висококваліфіковані фахівці, у трьох з яких строк повноважень закінчується у 2020 році.39

Непрозорість процедури призначення членів НКРЗІ викликає занепокоєння з огляду на поширення політичної корупції в Україні та високоприбутковий характер бізнесу в цьому секторі.40 Одним з останніх рішень, яке було прийнято колишнім Президентом Петром Порошенком до його відставки в травні 2019 року, було звільнення й подальше повторне призначення нинішнього голови НКРЗІ Олександра Животовського. Завдяки цьому кроку термін роботи Животовського у НКРЗІ було продовжено ще на шість років, замість одного року, який залишався до закінчення строку його повноважень. Оскільки, відповідно до Закону «Про телекомунікації», майбутня інавгурація нового президента не є підставою для звільнення членів НКРЗІ, рішення Порошенка дехто розцінив як спробу зберегти на ключовій посаді лояльну до себе людину.41 Вступивши на пост Президента України, Володимир Зеленський залишив це рішення в силі, проте скасував інше призначення до складу НКРЗІ, зроблене колишнім Президентом Порошенком в останні дні своєї каденції (а саме призначення членом НКРЗІ Юрія Артеменка).42

Президент Зеленський визначив своїм пріоритетом цифровізацію країни, створивши Міністерство цифрової трансформації шляхом реорганізації Державного агентства з питань електронного урядування. Цей орган відповідає за формування та реалізацію державної політики у таких сферах, як електронне урядування. Також Мінцифри займається розвитком цифрових навичок громадян.43 Адміністрація Зеленського також запровадила нову посаду керівника цифрової трансформації у кожному міністерстві, обласній адміністрації, державній компанії та державній агенції.44

Декілька організацій громадянського суспільства активно впливають на ІКТ та регулювання ЗМІ в Україні, зокрема Інтернет Асоціація України та Національна спілка журналістів України.

B. Обмеження контенту

Влада продовжила політику цензури інтернет-контенту, зокрема залишивши в силі санкції щодо російських інтернет-платформ та сайтів. Крім того, законотворцями було підготовлено два підданих нищівній критиці законопроєкти, які наділяли їх ширшими повноваженнями щодо блокування сайтів, видалення контенту та здійснення іншого впливу на інформаційний простір. Протягом періоду, розглянутого у цьому звіті, жоден із цих законопроєктів так і не був винесений на остаточне голосування. Тим часом пандемія COVID-19 загострила актуальні проблеми дезінформації.

B1: Чи здійснюють державні органи блокування та фільтрування інтернет-контенту, і чи зобов’язують вони інтернет-провайдерів блокувати та фільтрувати інтернет-контент? (від 0 до 6 балів) (3/6)

Влада блокує велику кількість сайтів. Санкції, введені в 2017 році щодо декількох російських інтернет-платформ – зокрема соцмереж «ВКонтакте» (ВК), «Одноклассники» (ОК) та поштового сервісу Mail.ru — та сайтів, які вважалися такими, що містять російську пропаганду, були продовжені Президентом Володимиром Зеленським у травні 2020 року ще на три роки, тоді як санкції щодо російських компаній «Доктор Веб», «Лабораторія Касперського» та ТОВ «Яндекс» були продовжені ще на один рік.45 Цьому рішенню передувало ухвалення Верховною Радою постанови, якою депутати рекомендували продовжити дію санкцій.46 Під санкції потрапили ще декілька російських медіа-ресурсів, пов’язаних із російською владою, що означало, що їхні сайти мали бути заблоковані в Україні.47 Примітно, що під час президентської кампанії Володимир Зеленський критично висловлювався щодо обмежень діяльності ВК та аналогічних інтернет-платформ. Проте, після вступу на пост глави держави, його риторика змінилася, і різні представники його адміністрації почали публічно заявляти, що санкції необхідно продовжити.48 Згідно з даними опитування, проведеного в травні 2020 року, лише 36% українців вважали санкції необхідним кроком для захисту держави, тоді як 50% громадян дотримувалися думки, що введення таких санкцій є помилкою і призводить лише до обмеження прав людини.49

На практиці блокування інтернет-ресурсів на підставі відповідної постанови про продовження санкцій виконується українськими інтернет-провайдерами непослідовно. Українська громадська організація (ГО) «Лабораторія цифрової безпеки» регулярно проводить тестування інтернет-блокувань на предмет дотримання українськими інтернет-провайдерами вимог законодавства. Наприклад, у грудні 2019 року за результатами вимірювань інтернет-тестувань було встановлено, що найбільшу кількість сайтів із санкційного списку (понад 270) блокували всього шість з 54 інтернет-провайдерів. Серед них – загальноукраїнські інтернет-провайдери «Київстар» і «Воля», а також місцеві інтернет-провайдери. З іншого боку, один із полтавських провайдерів блокував всього 13 сайтів. У мережах деяких інтернет-провайдерів були доступні навіть популярні російські платформи «Яндекс», ВК, ОК та Mail.ru. Ці ресурси досі входять в ТОП-25 найвідвідуваніших українцями сайтів.50

Яскравим прикладом непослідовного виконання санкційної заборони є справа, яка розглядалася в суді у 2019 році. Йдеться про інтернет-провайдера «НетАссіст», який відмовився виконувати указ Президента щодо застосування санкцій. Через це в серпні 2019 року НКРЗІ визнала «НетАссіст» таким, що порушує вимоги законодавства, оштрафувавши його на 935 грн. (39 дол. США) та давши йому трохи більше місяця на усунення порушення. «НетАссіст» оскаржив рішення НКРЗІ, але програв справу.51 НКРЗІ не розголошує, скільки адміністративних правопорушень було зафіксовано нею з моменту введення санкцій у дію.52

Серед позитивних змін слід відзначити те, що після президентських виборів, які відбулися в Україні у 2019 році, Служба безпеки України (СБУ), здається, перестала свавільно, без рішення суду, блокувати сайти, які нібито загрожують національній безпеці. При цьому у 2019 році, за повідомленнями СБУ, вона припинила функціонування 1000 вебресурсів, що використовувались у «злочинних цілях».53 До того ж, за наявною інформацією, на початку 2020 року СБУ заблокувала численні сайти, які використовувались для здійснення кібератак (див. C8).

Водночас, у 2019 році відбулася реорганізація Міністерства інформаційної політики, яке було реформовано у новостворене Міністерство культури, молоді та спорту. Останнє продовжило практику реорганізованого міністерства щодо складання списку сайтів, що підлягають блокуванню.

Влада періодично видає розпорядження інтернет-провайдерам щодо блокування сайтів, пов’язаних із кіберзлочинністю, шахрайством, незаконними азартними іграми, торгівлею наркотиками та відмиванням грошей. За повідомленнями СБУ, кількість сайтів, заблокованих на цій підставі, вимірюється тисячами. У січні 2020 року НКРЗІ, на підставі рішення суду, зобов’язала інтернет-провайдерів заблокувати 59 сайтів, які нібито використовувалися для ведення такої протизаконної діяльності.54 Це рішення привернуло до себе увагу, оскільки вісім з 59 сайтів є новинними агрегаторами.

У сумнівній справі, слухання якої відбувалося в липні 2019 року, була винесена ухвала суду про блокування 18 сайтів, які нібито поширювали наклепи і були створені для вимагання грошей.55 До списку сайтів, які мали бути заблоковані, потрапила і низка новинних ресурсів. Декілька інтернет-провайдерів, а також власник одного з сайтів оскаржили зазначену ухвалу і попросили надати роз’яснення, яким чином виконуватиметься блокування (адже в ухвалі про це нічого не було сказано). Апеляційний суд відмовив у задоволенні скарги, зазначивши, що він роз’яснює судове рішення, а не порядок його виконання. Крім того, в грудні 2019 року Верховний Суд відмовився відкрити справу, мотивувавши своє рішення тим, що справа такого роду не може бути предметом касаційного перегляду (див. B3). Отже, обмеження досі активно запроваджуються, проте виконуються вони різними інтернет-провайдерами по-різному.56

B2: Чи застосовують державні і недержавні суб’єкти засоби правового, адміністративного або іншого впливу для примусу видавців, хостинг-провайдерів або цифрових платформ до видалення законного контенту? (від 0 до 4 балів) (2/4)

Влада іноді зобов’язує власників сайтів видаляти контент.

У 2019 році компанія Facebook не отримала від влади жодного запиту щодо видалення контенту, що є позитивним зрушенням порівняно з попередніми роками.57 До компанії Twitter у 2019 році надійшов один запит щодо видалення 22 акаунтів, проте компанія на нього не відреагувала.58 У 2019 році влада направила до компанії Google 77 запитів на видалення 937 акаунтів. З них 64 стосувалися наклепів, 3 – загрози національній безпеці, 4 – порушення авторських прав, 3 – висловлювань, що розпалюють ненависть та ворожнечу, 1 – шахрайства, 1 – скарг підприємств. Зрештою адміністрація Google видалила лише 109 із 937 акаунтів, які просила вилучити влада.59

Водночас деякі організації громадянського суспільства виступили проти практики видалення законного контенту компанією Facebook та адміністраціями інших соціальних мереж в Україні. Наприклад, компанія Facebook, намагаючись боротися з дезінформацією, зайняла жорстку позицію щодо проплаченого політичного контенту, і під її обмежувальні заходи потрапили і громадські організації. Згідно з інформацією правозахисної організації Privacy International, деякі громадські організації, які займаються моніторингом дезінформації і політичної реклами в Україні, «неодноразово стикалися із забороною або некоректним позначенням і видаленням їхніх освітніх матеріалів як політичного контенту».60

СБУ періодично змушує видаляти контент із соціальних мереж, який вважається таким, що загрожує національній безпеці. До кінця періоду, проаналізованого у цьому звіті, співробітники СБУ «заблокували понад 2 700 спільнот з більш ніж мільйонною аудиторією та викрили 393 інтернет-агітаторів, які поширювали різноманітні фейки про епідемію COVID-19, деякі з яких нібито діяли за завданням російських спецслужб.61 У січні 2020 року СБУ викрила декілька «псевдорадикальних спільнот», які нібито були створені за підтримки російських спецслужб. Після звернення СБУ до адміністрацій відповідних соцмереж функціонування цих спільнот було припинено.62

B3: Наскільки прозорими, пропорційними переслідуваній меті та забезпеченими можливістю незалежного оскарження є обмеження інтернет-медіа та цифрового контенту? (від 0 до 4 балів) (2/4)

Наразі Кримінальний кодекс вимагає блокування зображень сексуального насильства над дітьми,63 але повноваження влади щодо блокування інших видів контенту здебільшого не підкріплені нормами законодавства.

Санкції щодо російських інтернет-платформ та сайтів суперечать національному законодавству та зобов’язанням України за Європейською конвенцією з прав людини, стороною якої є Україна. По-перше, вони забороняють «інтернет-провайдерам» надавати доступ до санкційних ресурсів, попри те, що цей термін не був визначений у національному законодавстві (наприклад, Закон «Про телекомунікації» визначає засади правового регулювання діяльності «операторів і провайдерів телекомунікацій»). По-друге, Закон «Про Раду національної безпеки і оборони України» передбачає, що санкції є обов'язковими лише для органів державної влади, а не «інтернет-провайдерів» або «операторів чи провайдерів телекомунікацій». Проте НКРЗІ дала зрозуміти, що інтернет-провайдери зобов’язані дотримуватися санкцій, і таку її позицію підтримали суди (див. B1).64 Коли в травні 2020 року влада продовжила санкції, ці суперечності не були усунуті.

Законопроєкти, які передбачали введення обмежувальних заходів, зокрема: законопроєкт № 6688, який надавав уряду широкі повноваження щодо блокування сайтів, і законопроєкт № 10139, який передбачав тимчасову заборону випуску видань, причетних до поширення нібито «фейків», – були автоматично відкликані після того, як свою роботу почав новообраний парламент. Проте під час періоду, що розглядається у цьому звіті, парламентом були розглянуті нові законодавчі ініціативи, які викликали занепокоєння.

Наприклад, у січні 2020 року Міністерство культури, молоді та спорту (створене у вересні 2019 року на базі Міністерства інформаційної політики) запропонувало законопроєкт про дезінформацію, який був жорстко розкритикований як в Україні, так і за її межами.65 Законопроєкт передбачав кримінальну відповідальність за поширення неправдивої інформації, зобов’язував користувачів поширювати лише ту інформацію, достовірність якої вони перевірили, і передбачав створення державного органу, наділеного широкими повноваженнями щодо видалення контенту. Крім того, законопроєкт надавав кожному користувачу статус журналіста, але гарантував спеціальні привілеї та захист так званим «професійним журналістам», статус яких мав визначатись на підставі членства в новій, підтримуваній владою Асоціації професійних журналістів України. Насамкінець, законопроєкт передбачав створення «індексу довіри» до ЗМІ, який нібито мав допомоги користувачам ідентифікувати достовірні джерела інформації.66 Наразившись на шквал критики – зокрема з боку новоствореного Президентом Зеленським органу – Громадської ради з питань свободи слова та захисту журналістів при Президентові України67 – Міністерство культури, молоді та спорту продовжило етап публічних обговорень цього законопроєкту.68 Незабаром, у березні 2020 року, міністерство було ліквідовано; його повноваження були розподілені між Міністерством молоді та спорту та Міністерством культури та інформаційної політики; при цьому розробка законопроєкту, здається, була віднесена до відання останнього. Проте до кінця періоду, проаналізованого у цьому звіті, так і не було призначено керівника цього міністерства. З цієї причини, а також через початок пандемії COVID-19, робота над цим законопроєктом була призупинена.69 До травня 2020 року вказаний законопроєкт так і не був офіційно зареєстрований у Верховній Раді.

Наприкінці грудня 2019 року у Верховній Раді був зареєстрований проєкт Закону «Про медіа», покликаний привести національне законодавство у відповідність зі стандартами Європейського Союзу (ЄС). Проте з багатьох причин цей законопроєкт став приводом для серйозного занепокоєння, зокрема, через: пропозицію розширення повноважень Національної ради з питань телебачення і радіомовлення щодо контролю над друкованими та інтернет-ЗМІ; визначення онлайн-медіа, яке охоплює і блогерів, і осіб, що здійснюють вплив, і навіть політичних діячів; блокування медіа за певних обставин; складання переліку суб’єктів, які становлять загрозу національному медіа-простору; заборону певного контенту, такого як «матеріали, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора (держави-окупанта)» (з посиланням на Росію); заборону релігійним організаціям, пов’язаним із Росією, компаніям та суб'єктам із непрозорою структурою власності володіти медіа; а також покладення відповідальності на соціальні медіа-платформи як на інтернет-посередників у медійній сфері.70 Незважаючи на критику, у січні 2020 року парламентський Комітет з питань гуманітарної та інформаційної політики рекомендував прийняти цей законопроєкт. Проте у травні 2020 року Комітет змінив свою позицію, попросивши Верховну Раду відправити цей законопроєкт на доопрацювання з огляду на критику з боку Ради Європи та представників громадянського суспільства.71 Станом на кінець періоду, проаналізованого у цьому звіті, законопроєкт перебував на доопрацюванні в комітеті.72

Прийнятий у 2017 році Закон «Про державну підтримку кінематографії в Україні» зобов’язує постачальників послуг хостингу обмежувати доступ до веб-сторінок, на яких здійснюється незаконне відтворення певних категорій матеріалів, захищених авторським правом, за заявою власника авторського права у випадках, якщо власник веб-сторінки не видалив такі матеріали. Хостинг-провайдер може приховати відповідну веб-сторінку без постанови суду на строк до 10 днів. Постачальники послуг хостингу можуть бути притягнуті до відповідальності за недотримання цієї норми.73

Проаналізований у цьому звіті період також відзначився низкою проблемних прецедентів, створених судовими рішеннями щодо свободи інтернету. У липні 2019 року районний суд м. Києва постановив заблокувати 18 сайтів нібито за статтями про наклеп і вимагання з метою «накладення арешту на майнові права інтелектуальної власності, які виникають у користувачів при використанні веб-ресурсів Інтернету», та збереження доказів потенційних злочинів (див. B1). Незрозуміло, як користувачі стають власниками майнових прав інтелектуальної власності, отримуючи доступ до сайтів, або як блокування сайту може бути засобом збереження доказів потенційних злочинів. Незважаючи на сумнівну мотивувальну частину рішення, воно пережило декілька апеляційних оскаржень і встановлює тривожний стандарт цензури на підставі рішення суду.74

Наприкінці вересня 2019 року Окружний адміністративний суд м. Києва відмовив у задоволенні позову, поданого Коаліцією «За вільний Інтернет», об’єднанням громадських організацій, до колишнього Міністерства інформаційної політики (МІП)). У позові оскаржувалася відмова МІП надати інформацію про критерії та методологію, на підставі яких МІП формує перелік інтернет-ресурсів, рекомендованих для блокування (див. B1). Суд, зауваживши, що всі рекомендовані для блокування сайти поширюють антиукраїнський контент, підтримав позицію МІП, відповідно до якої запитувана інформація має гриф «для службового користування».75 Зважаючи на реорганізацію МІП, Коаліція «За вільний Інтернет» вирішила не оскаржувати зазначене рішення.76

B4: Чи вдаються журналісти, коментатори та пересічні користувачі до самоцензури? (від 0 до 4 балів) (3/4)

Зміни в рейтингу: Рейтинг покращився з 2 до 3 балів завдяки тому, що в цьому звіті більше не аналізується ситуація, яка склалася на території Східного Донбасу.

Інтернет-журналісти і пересічні користувачі інтернету змушені вдаватися до самоцензури, зокрема при висвітленні тем, безпосередньо пов’язаних із патріотизмом, сепаратизмом, тероризмом та Росією. Згідно з Індексом медіастійкості Американської Ради міжнародних наукових досліджень та обмінів (IREX) за 2019 рік, «самоцензура міцно вкоренилася в українських медіа».77 За даними опитування 127 журналістів, проведеного в 2019 році, 48% вдавалися до самоцензури, тоді як 65% погодилися з тим, що війна на Сході України збільшила кількість випадків самоцензури з боку журналістів.78

За результатами іншого дослідження, зосередженого на журналістах-телевізійниках, до самоцензури їх схиляють офіційні та неофіційні розпорядження редакторів та роботодавців —які можуть переслідувати певні політичні інтереси (див. B5). Згідно з цим опитуванням було виявлено непропорційно низький рівень критики у бік окремих політичних діячів, що явно свідчить про існування політичних домовленостей, які породжують самоцензуру.79

Тривожним дзвінком є ще одна справа, яка розглядалася у проаналізований у цьому звіті період, яка може спонукати до подальшої самоцензури. У серпні 2019 року ультранаціоналістична група C14 виграла справу за позовом до незалежного новинного ресурсу «Громадське телебачення», який у своїй публікації у Twitter назвав С14 «неонацистською» організацією. Суд зобов’язав Громадське телебачення спростувати розміщену інформацію і сплатити на користь С14 3,5 тис грн. судового збору (див. C3).80 Громадське телебачення збиралося оскаржити це судове рішення в Європейському суді з прав людини.81

B5: Чи є онлайн-джерела інформації об'єктом контролю та маніпуляцій з боку органів влади або інших впливових сил з метою просування чиїхось політичних інтересів? (від 0 до 4 балів) (2/4)

Український інформаційний простір в інтернеті залишається переповненим дезінформацією і недостовірною інформацією, яку розміщують як національні, так і іноземні суб’єкти.82

В українському інтернет-просторі активно працюють проплачені коментатори та тролі. Результати деяких журналістських розслідувань свідчать про те, що значна кількість українських політичних діячів користуються послугами компаній з поширення постів у соцмережах та груп, які займаються тролінгом, відбілюванням репутації або нападками на опонентів в інтернеті. Така діяльність зазвичай провадиться через мережу автоматизованих облікових записів у соцмережах або ботів. Про діяльність цих компаній відомо небагато, так само як і про фактичний вплив, який вони чинять на суспільні обговорення і громадську думку. Протягом періоду, проаналізованого у цьому звіті, Проєкт розслідування корупції та організованої злочинності (ПРКОЗ) опублікував викривальні матеріали про одну таку компанію, яка працювала під двома назвами, Doping та PRagmatico.83 Ця компанія давала завдання репортеру ПРКОЗ під прикриттям кожну семигодинну зміну писати по 300 позитивних коментарів на Facebook та новинних сайтах в інтернеті на підтримку її клієнтів – політичних партій «Громадянська позиція» та «Голос».

Соціальні медіа-платформи (насамперед Facebook) є основним джерелом новин, чим пояснюється дедалі активніше використання проплачених коментаторів та тролів на цих платформах у політичних цілях. За результатами одного з аналізів активності на Facebook у період з травня по липень 2019 року, мішенями найбільшої кількості фейкових акаунтів серед усіх політиків стали Президент Володимир Зеленський і колишній Президент Петро Порошенко (відповідно 27 926 та 20 065). Більшість коментарів з цих акаунтів були негативними. Єдиним політиком, хто отримав з боку фейкових сторінок більше позитивних коментарів ніж негативних, була колишня прем’єрка Юлія Тимошенко.84

У липні 2019 року напередодні парламентських виборів в Україні адміністрацією Facebook була видалена ціла низка пов’язаних з Росією облікових записів, груп та сторінок, які брали участь у скоординованій неавтентичній поведінці. У вересні 2019 року компанія Facebook видалила чергову партію фейкових акаунтів, груп і сторінок, які розміщували інформацію про «знаменитостей, шоу-бізнес, спорт, місцеві та міжнародні новини, політичні та економічні проблеми, включно з українськими виборами, політичними кандидатами і критикою різних громадських діячів». Компанія пов’язує цю мережу з Doping/PRagmatico. У лютому 2020 року адміністрація Facebook видалила ще більше неавтентичних акаунтів, груп і сторінок, пов’язаних із російськими спецслужбами.85

Окрім маніпуляцій у соціальних мережах, загалом український інформаційний простір в інтернеті є значно поляризованим і, внаслідок цього, часто викривленим. За результатами моніторингу ЗМІ, проведеного в грудні 2019 року громадською організацією «Інститут масової інформації» (ІМІ), було визначено репортажі, що містять дезінформацію про правлячу партію «Слуга народу», партію «Опозиційна платформа – За життя» та партію колишнього Президента Порошенка «Європейська Солідарність».86 Подальший аналіз прояснив політичні уподобання власників деяких з найбільших ЗМІ в Україні. Для прикладу, медійні об’єкти, що належать на праві власності бізнесменам Рінату Ахметову, Ігорю Коломойському, Віктору Пінчуку (які входять до числа найбагатших людей України), підтримували Президента Зеленського. Водночас, медійні об’єкти, пов’язані з Віктором Медведчуком, лідером групи «Опозиційна платформа – За життя», та екс-Президентом Порошенком, підтримували, відповідно, Медведчука та Порошенка.87 Документи, які просочилися у ЗМІ у період, що розглядається у цьому звіті, також свідчили про те, що під час президентства Порошенка у 2014-2019 роках його союзники регулярно сплачували ЗМІ за сприятливе висвітлення подій (явище, відоме під назвою «джинса») та керували кампаніями з чорного піару проти його критиків на соціальних медіа-платформах.88

Водночас, Президент Зеленський і його союзники зайняли антагоністичну позицію по відношенню до медіа, відмовляючись від інтерв’ю та пресконференцій на користь прямого спілкування з аудиторією через соціальні медіа-платформи та політичну рекламу.89 У деяких випадках офіс Зеленського свідомо занадто пізно надавав свою відповідь на інформаційні запити журналістів й обмежував доступ репортерів до брифінгів, коли вони все ж таки відбувалися (див. C1). Дехто навіть звинувачував його офіс в умисному згодовуванні журналістам фейкової інформації у спробі дискредитувати медіа в цілому.90

Український інформаційний простір в інтернеті також є полем для маніпуляцій з боку суб’єктів, які представляють російські інтереси. Підтвердженням цього є видалення платформою Facebook проявів скоординованої неавтентичної поведінки, пов’язаної з Кремлем. Підроблена чи така, що навмисно вводить в оману, інформація з дружньою до Кремля риторикою регулярно поширюється в інтернеті у новинних повідомленнях, переважно розрахованих на російськомовних українців. StopFake, платформа, створена для спростування дезінформації в інтернеті, регулярно виявляє російські фейкові новини, в яких у негативному світлі виставляється політика української влади та чиняться спроби очорнити Європейський Союз і Сполучені Штати Америки.919293 У березні 2020 року StopFake та аналогічна платформа для спростування фейків VoxCheck приєдналися до фактчекінгової програми компанії Facebook в Україні.94

В Україні працює ще декілька груп, які займаються виявленням інформаційних маніпуляцій. У липні 2019 року громадська організація «Інтерньюз-Україна» запустила проект під назвою «TrollessUA» для виявлення підозрілих акаунтів у Facebook та подальшого інформування про них адміністрацію Facebook з проханням провести їх перевірку.95 Водночас, був розроблений інструмент під назвою «Фейкогриз», який працює як розширення для веб-браузера та бот у Telegram і призначений для виявлення дезінформації, пропаганди та джинси.96

Державне інформаційне агентство «Укрінформ» також оголосило про плани випустити спеціальний застосунок «Defake», який автоматично виділятиме ключові слова, які вказуватимуть на можливу наявність фейкових новин у будь-якому тексті.97 Влада також взяла на себе зобов’язання зменшити вдвічі обсяг та споживання маніпулятивного контенту, створеного Росією, маючи намір створити індекс для вимірювання свого прогресу на шляху до реалізації цієї мети.98

Попри ці ініціативи, на тлі пандемії COVID-19 значно побільшало маніпуляцій з контентом. Вони відзначаються навалою неправдивої інформації, починаючи від рецептів чаю, який нібито дає імунітет до вірусу, до дезінформації про те, що таке коронавірус і як він з’явився, до тверджень про те, що пандемія може призвести до скасування санкцій проти Росії.99 Деякі групи в популярних застосунках для обміну повідомленнями та соціальних мережах розповсюджують неправдиву інформацію про штрафи та інші покарання, які можуть бути застосовані до батьків, діти яких граються на вулиці у період карантину. Інші фейки стосувалися неповідомлених випадків смертей від коронавірусу, подовження строків карантину та програм дистанційного навчання, а також звільнення від оплати комунальних послуг.100 Приводом для занепокоєння став інцидент з електронним повідомленням від невстановленої особи, яка видавала себе за Міністерку охорони здоров’я. Цей лист спричинив заворушення у Нових Санжарах – маленькому містечку, куди були поміщені на карантин українці та інші особи, евакуйовані з Китаю (див. B8).101

Попри розміщення урядом точної та актуальної інформації про епідеміологічну ситуацію в країні на спеціальному сайті,102 деякі його дії породили невизначеність. Наприклад, всі евакуйовані з Китаю до Нових Санжар українці підписали документ про згоду, відповідно до якого їм заборонялося спілкуватися зі ЗМІ.103

B6: Чи існують регуляторні або економічні обмеження, які негативно впливають на можливість розміщення користувачами матеріалів в інтернеті? (від 0 до 3 балів) (2/3)

Інтернет-медіа в Україні загалом менше зазнають економічного тиску та контролю з боку їхніх власників, аніж друковані ЗМІ, радіо і телебачення. Менші витрати на випуск порівняно з телебаченням та загалом ліберальне регулювання сприяли формуванню активного інформаційного простору в інтернеті. В Україні немає вимог щодо реєстрації інтернет-видань, так само як і вимог щодо обсягу реклами, яка публікується в онлайн-медіа, а також обсягу залучення інвестицій цими інтернет-ресурсами.104

У 2019 році загальний обсяг інтернет-реклами в Україні склав 12,6 млрд. грн. (531 млн. дол. США), що на 35% більше, ніж у 2018 році. Обсяг медійної інтернет-реклами склав 4.7 млрд. грн. — на 34% більше порівняно з 2018 роком.105

Попри це зростання багатьом інтернет-ЗМІ не просто зберегти свою фінансову спроможність на ринку, глибоко спотвореному об’єднаними медіаконгломератами, покровителі яких готові втратити гроші, аби тільки зберегти свій політичний вплив, який вони мають завдяки контролю над медіа-активами. Незалежні інтернет-ЗМІ продовжують функціонувати в основному завдяки рекламі. Деякі інтернет-видання отримують прибутки, публікуючи джинсу, проплачені комерційні або політичні матеріали, які публікуються під виглядом звичайних журналістських матеріалів.106 За результатами дослідження, проведеного ГО «Інститут масової інформації» у березні 2020 року щодо 18 онлайн-медіа, основним замовником джинси стала партія «Опозиційна платформа – За життя», відповідальна за 41% усіх матеріалів з ознаками замовлення. На всі інші політичні сили припало ще 9,5% таких матеріалів. В ІМІ зауважили, що джинсу почали використовувати дедалі частіше з наближенням місцевих виборів 2020 року.107

Після вступу на пост Президента Зеленський неодноразово наголошував на тому, що власники ЗМІ не повинні бути політиками і не повинні впливати на редакційну політику своїх медіа.108 Він також заявляв, що ЗМІ можуть бути незалежними, лише якщо вони належать українцям.109 Проєктом закону «Про медіа» передбачатиметься заборона володіти медіа-активами в Україні релігійним організаціям та компаніям, пов’язаним із Росією, та суб’єктам з непрозорою структурою (див. B3).110

Крім того, законопроєкт № 2634, зареєстрований у Верховній Раді в грудні 2019 року, передбачав введення 20% податку на електронні послуги, які надаються українським користувачам технологічними компаніями-нерезидентами, такими як Facebook та Google, зокрема демонстрацію текстів та зображень. Ці компанії підлягали обов'язковій реєстрації як платники податків в Україні, якщо вартість їхніх послуг перевищувала 1 млн. грн. (42 000 дол. США). Компанії, які цього не зроблять, будуть оштрафовані на 8,5 тис. грн. (360 дол. США).111

Мережевий нейтралітет не закріплений у національному законодавстві. Провайдери мобільного зв’язку порушують мережевий нейтралітет, пропонуючи тарифні плани, в рамках яких користувачам непотрібно платити за доступ до соцмереж або такий доступ надається за зниженими тарифами,112 хоча існування таких тарифних планів «не має істотного впливу на участь у цифрових медіа», за даними одного звіту (див. A2).113

B7: Чи бракує онлайн-медіа різноманітності поширюваного контенту? (від 0 до 4 балів) (2/4)

Інтернет-медіа в Україні загалом є плюралістичними і різноманітними, проте обмеження, введені щодо російських платформ, почали впливати на використання цих медіа. Попри існування якісних журналістських матеріалів, які публікують деякі українські інтернет-ЗМІ, загальна якість інтернет-публікацій залишається низькою через політизацію та консолідацію медіа-сектору (див. B5 та B6).

Активне використання соціальних мереж, зокрема мережі Facebook, журналістами, політиками та активістами сприяє плюралізму інформації в інтернеті. Російські соціальні медіа-платформи залишаються популярними завдяки наявності та зростаючому використанню віртуальних приватних мереж (VPN) для обходу встановлених урядом обмежень. Дані про використання мереж ВК, OK та інших російських інтернет-ресурсів іноді є суперечливими через різні підходи до вимірювання аудиторії. Численні дослідження свідчать про зменшення їх використання. Проте на початку 2020 року як ВК, так і OK як і раніше залишалися серед топ-10 сайтів в Україні, а Mail.ru користувався найбільшою популярністю як сервіс електронної пошти.114 Деякі провайдери інтернет-послуг підтвердили, що вони технічно не можуть обмежити доступ до ВК, оскільки платформа має вбудований VPN-сервіс.115

Дослідження, проведене Організацією Північноатлантичного договору (НАТО), свідчить про те, що ті, хто продовжив користуватися ВК після введення в дію санкцій, як результат, вибудували міцніші зв’язки з іншим користувачами й отримували більше інформації від більшої кількості груп. У той час, як кількість користувачів в «ідеологічних групах» зменшилася втричі, кількість «ідеологічних постів» зросла на 122%. Причому «проросійської пропаганди» стало більше, в той час як «українських новин» – менше. Дослідження також виявило, що аудиторія ВК помолодшала.116

Протягом періоду, проаналізованого в цьому звіті, в середньому 54 241 український користувач через вузли щоденно отримував доступ до сервісу Tor, складаючи дев’ятий за обсягами національний сегмент бази користувачів цього браузера.117 Як зазначається у звіті про використання VPN на мобільних пристроях, у 2019 році українські користувачі завантажували застосунки VPN 6,38 млн. разів, що на 18% менше порівняно з 2018 роком.118

У квітні 2019 року Верховна Рада України прийняла спірний мовний закон, який, між іншого, передбачав, що сайти повинні мати українськомовні версії, які мають відкриватися першими за замовчуванням, і рекламні матеріали, що публікуються в інтернеті, також повинні бути складені українською мовою.119 Ці норми набудуть чинності лише в 2022 році, але їх дія не поширюється на пресу, що видається англійською мовою та іншими мовами ЄС, а також мовами корінних народів (наприклад, кримськотатарською). Цей закон потенційно може звузити інформаційний простір в інтернеті для значної частини російськомовного населення України. На момент прийняття цього закону лише 12 з топ-30 сайтів суспільно-політичної тематики мали українськомовний або такий, який можна адаптувати іншою мовою, інтерфейс. Дев’ять сайтів пропонували користувачам переключитися із завантаженої за замовчуванням російськомовної версії на українську. Для створення нових мовних інтерфейсів інтернет-виданням доведеться витратити додаткові кошти.120

B8: Чи перешкоджають існуючі умови здатності користувачів цифрових ресурсів мобілізуватися, згуртуватися в громади і проводити кампанії, зокрема з політичних та соціальних питань? (від 0 до 6 балів) (5/6)

Зміни в рейтингу: Рейтинг покращився з 4 до 5 балів завдяки тому, що в цьому звіті більше не аналізується ситуація, яка склалася на території Східного Донбасу.

Соціальні мережі в Україні, які значно розширили свій вплив після революції 2014 року, стали важливим майданчиком для суспільних дискусій про політику, реформи і громадянське суспільство. Блокування ВК та ОК продовжує обмежувати потенціал мобілізації громадян на цих популярних платформах. Дедалі активніше використовуються месенджери, серед яких найбільшою популярністю користуються Viber, Facebook Messenger та WhatsApp.121 Швидко зростає використання каналів Telegram, які переважно присвячені політичній тематиці.

Українці також досить активно використовують електронні петиції для вирішення важливих соціально-політичних питань. Значна кількість представників української влади користуються Facebook та Twitter для інформування громадськості про свою діяльність. Державні службовці регулярно відповідають на коментарі користувачів в соціальних мережах, намагаючись прислухатися до громадської думки та підвищити підзвітність.

Після введення обмежень на проведення масових заходів на тлі пандемії COVID-19, українці влаштували низку акцій протесту в інтернеті, проте деякі критики поставили під сумнів їхній вплив. Наприкінці березня 2020 року відбувся перший в Україні онлайн-мітинг на платформі Zoom проти скорочення фінансування культурних програм. Для участі зареєструвалися близько 10 000 людей, але через технічні проблеми до мітингу змогла доєднатися лише 1 000 осіб.122

Серед інших примітних кампаній – акція, яку організували у травні 2020 року артисти й інші працівники творчої галузі, розгорнувши національну кампанію навколо хештегу #Cтопкультурнийкарантин, з метою висвітлення впливу пандемії на галузь.123 Раніше, в листопаді 2019 року представники влади і пересічні користувачі розгорнули кампанію під хештегом #CrimeaIsUkraine на висловлення протесту проти рішення Apple позначити окупований Крим як російську територію для користувачів своїх сервісів у Росії.124 Напередодні парламентських виборів у липні 2019 року активісти розпочали онлайн-кампанію #Явирішую з метою підвищення серед молоді рівня обізнаності про політичні партії, голосування та виборчі маніпуляції.125 Інтернет-платформа LetMyPeopleGo126 надає актуальну інформацію про українських громадян, які незаконно перебувають у заручниках або незаконно засуджені проросійськими силами, а також проводить кампанії за їх звільнення. З 2014 року журналісти, які займаються розслідуваннями, та активісти працюють над цифровою базою податкових декларацій чиновників.127

Інтернет-платформи активно використовуються на захист таких маргіналізованих або недостатньо представлених груп, як жінки та люди з обмеженими можливостями. «Повага», інтернет-платформа, яку було запущено у 2016 році, орієнтована на боротьбу з сексизмом у ЗМІ через проведення інформаційно-пропагандистських кампаній та створення бази даних жінок-експерток.128 Двома жінками-журналістками було ініційовано проведення флешмобу з хештегом #Ятобінедорогенька з метою привернути увагу до сексистського ставлення до жінок-журналісток з боку політиків. Незважаючи на широку підтримку з боку громадськості , жінки зазнавали переслідувань також в інтернеті.129 Члени української ЛГБТ-спільноти регулярно користуються соціальними медіа-ресурсами для організації різних локальних заходів, таких як КиївПрайд. Проте іноді вони наштовхуються на опір, який також організовується в інтернеті, з боку ультраправих груп.130

Дійсно, є темна сторона використання інструментів соціальних мереж для реальної мобілізації населення. В лютому 2020 року жителі смт. Нові Санжари використовували Facebook, WhatsApp та Viber для організації бунту після того, як влада оголосила про наміри розмістити у місцевому санаторії українців, евакуйованих з Китаю — епіцентру пандемії COVID-19 на той час.131 Згодом під час сутичок було поранено дев’ять поліцейських і затримано 24 особи.

C. Порушення прав користувачів

Під час пандемії COVID-19 влада вдавалася до переслідування користувачів за поширення чуток в інтернеті й ініціювала декілька ініціатив, спрямованих на припинення поширення хвороби, зокрема запустила мобільний застосунок для здійснення моніторингу за дотриманням режиму обов'язкової самоізоляції, що є порушенням права користувачів на приватність. Інтернет-журналісти продовжили стикатися із незаконними актами помсти за свою діяльність. Вже регулярним явищем стали кібератаки, мішенями яких є державні і недержавні структури.

C1: Чи справді конституція та інші норми законодавства не захищають права, такі як право на свободу вираження поглядів, право на доступ до інформації та право на свободу преси, у тому числі в інтернеті, та чи забезпечується примусове виконання цих положень судовою владою, якій бракує незалежності? (від 0 до 6 балів) (3/6)

Право на свободу слова гарантується всім громадянам України згідно зі статтею 34 Конституції України, але це право може обмежуватися державою в інтересах національної безпеки чи громадського порядку, і на практиці воно іноді порушується. Статтею 15 Конституції України заборонена будь-яка цензура.132

Роботі українських судів заважають корупція та політичне втручання, а рівень довіри до української судової системи залишається низьким.133

Серйозні злочини проти журналістів часто залишаються безкарними (див. C7). Адміністрація Президента Зеленського іноді відмовляла репортерам у доступі до інформації (див. B5). За період з середини березня до кінця квітня 2020 року ІМІ зафіксував 21 випадок обмеження роботи журналістів у зв’язку з дією карантину, зокрема випадки, коли журналістів не пускали на засідання державних органів або їм не давали вести репортажі.134

C2: Чи існують норми законодавства, які передбачають притягнення до кримінальної чи цивільно-правової відповідальності за діяльність в інтернеті? (від 0 до 4 балів) (2/4)

Якогось спеціального закону, який би передбачав кримінальне покарання або притягнення до цивільно-правової відповідальності за діяльність в інтернеті, не існує. Однак, Кримінальний кодекс передбачає покарання за екстремізм, сепаратизм або тероризм, у тому числі в інтернеті. Частиною другою статті 109 Кримінального кодексу передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років за публічні заклики до насильницького повалення конституційного ладу. Статтею 110 Кримінального кодексу до кримінально-карних діянь віднесені публічні заклики до порушення територіальної цілісності України, у тому числі будь-які такі заклики в інтернеті, і передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років. Статтею 161 Кримінального кодексу заборонено «розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті» і передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до п’яти років.135

Частиною першою статті 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено штраф за поширювання неправдивих чуток, що можуть викликати паніку серед населення, і саме за цією статтею порушників карантинних заходів притягали до відповідальності під час пандемії COVID-19 (див. C3).136 З січня 2019 року Кодекс про адміністративні правопорушення передбачає покарання за будь-яку форму булінгу (цькування), у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій (згідно з частиною четвертою статті 173). Особи, визнані винними у булінгу, можуть бути оштрафовані або притягнуті до громадських робіт. Неповідомлення про випадки цькування також карається штрафом. У лютому 2019 року було ухвалено перше судове рішення про притягнення до відповідальності за булінг у соцмережах.137

Кримінальна відповідальності за наклеп чи образу чинним законодавством України не передбачена.138 Законопроєкт про дезінформацію, внесений на розгляд Верховної Ради у період, що розглядається у цьому звіті, передбачає кримінальну відповідальність за поширення дезінформації (див. C3).

C3: Чи притягаються громадяни до відповідальності за діяльність в інтернеті? (від 0 до 6 балів) (2/6)

В останні роки багато користувачів інтернету в Україні зазнавали затримань, штрафів або ув’язнень за діяльність, яка може охоронятися міжнародними нормами захисту прав людини.

Під час пандемії COVID-19 десятки інтернет-користувачів притягалися до відповідальності за поширення недостовірної інформації в інтернеті. Станом на початок червня 2020 року СБУ виявила 18 осіб, які нібито за завданням Росії поширювали неправдиву інформацію про COVID-19, і відкрила кримінальні провадження щодо них за статтями 109 та 110 Кримінального кодексу України. Крім того, за даними СБУ, станом на 1 червня 2020 року «заходи адміністративного стягнення», тобто штрафи, були застосовані до 160 осіб за статтею 173-1 Кодексу про адміністративні правопорушення за поширення неправдивих чуток, які можуть викликати паніку або порушення громадського порядку.139

Однак ця цифра суперечить даним судової статистики. З 12 березня по 18 травня 2020 року судами було розглянуто 89 протоколів, складених поліцією за статтею 173-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за поширення фейків щодо коронавірусу. В результаті суди оштрафували 30 інтернет-користувачів, покарали 9 осіб усним зауваженням та закрили решту справ через брак доказів, або повернули поліції на доопрацювання. У 80% зазначених справ дезінформація поширювалася через Facebook, Instagram або Viber.140 Принаймні в деяких справах користувачі були визнані винними у поширенні фейків в якості жарту або несвідомо.

Крім того, у березні і на початку квітня 2020 року кіберполіцією було виявлено 267 випадків розповсюдження фейків, пов’язаних із коронавірусом, й ідентифіковано 152 особи, які цю інформацію розповсюджували.141

У травні 2020 року вперше за роки збройного конфлікту на Сході України суд визнав користувачку соцмереж (зокрема платформи ВК) винною за статтею 436 Кримінального кодексу України (покаравши її за «публічні заклики до агресивної війни або до розв’язування воєнного конфлікту»). Користувачка також була визнана винною за статтею 110 Кримінального кодексу і засуджена до позбавлення волі на строк 3 роки та 3 місяці.142

Того ж місяця було вручено обвинувачення блогеру Сергію Пояркову за статтею 346 Кримінального кодексу (якою, зокрема, передбачено покарання за «погрозу вбивством, заподіянням шкоди здоров'ю, знищенням або пошкодженням майна, а також викраденням або позбавленням волі щодо Президента України») нібито за погрозу вбивством Президенту Зеленському у відеоролику, завантаженому на YouTube у жовтні 2019 року. Зазначена стаття передбачає покарання до п’яти років позбавлення волі. Поярков стверджує, що це відео було пародією.143

СБУ регулярно повідомляє про викриття нібито російських агентів, причетних до поширення в інтернеті інформації з порушенням статей 109 та 110 Кримінального кодексу.144 У 2019 році СБУ відкрила 34 справи за статтями 109 та 110 Кримінального кодексу за фактами вчинення злочинів проти основ національної безпеки шляхом поширення нібито антиукраїнської пропаганди чи іншого протиправного контенту (порівняно з 49 справами, відкритими у 2018 році). СБУ також заборонила в’їзд в Україну 280 іноземцям за пропаганду сепаратизму в інтернеті.145

Іноді державні і недержавні суб’єкти, виступаючи проти журналістських репортажів, подають цивільні позови за наклеп проти журналістів, які працюють онлайн. У серпні 2019 року колишній глава Адміністрації Президента України Андрій Богдан подав до суду позов про наклеп проти трьох журналістів проєкту журналістських розслідувань «Схеми».146 Того ж місяця судом було оштрафоване «Громадське телебачення» нібито за заподіяння шкоди діловій репутації праворадикальної організації C14 через розміщений цим інтернет-телеканалом твіт (див. B4). У березні 2020 року тодішня тимчасово виконуюча обов’язки голови Державного бюро розслідувань (ДБР) і теперішня генеральна прокурорка Ірина Венедіктова заявила, що подала позов до ГО «Центр протидії корупції» та інтернет-видання «Українська правда» за поширену ними інформацію про те, що її чоловік нібито впливає на кадрову політику ДБР.147

У травні 2018 року було затримано Кирила Вишинського, журналіста російського державного інформаційного агентства «РИА Новости», якого було обвинувачено в державній зраді через проведення «підривної» інформаційної діяльності щодо Криму та співпрацю з терористичними організаціями. В якості доказів звинувачення СБУ представила фото статей, опублікованих на сайті «РИА Новости Україна» в рубриці «Точка зору». У серпні 2019 року Вишинського було звільнено з-під варти; наступного місяця він повернувся до Росії в рамках обміну полоненими.148

C4: Чи встановлює влада обмеження щодо анонімності користувачів інтернету та шифрування даних? (від 0 до 4 балів) (4/4)

На даний момент не існує обов’язкових вимог щодо реєстрації інтернет-користувачів чи абонентів передплаченого мобільного зв’язку. Інтернет-користувачі можуть анонімно купувати SIM-карти передплаченого зв’язку, а також анонімно розміщувати коментарі на багатьох сайтах. Протягом періоду, розглянутого у цьому звіті, адміністрація Президента Зеленського спробувала запровадити в Україні продаж SIM-карт лише за паспортом, внісши відповідний законопроєкт до Верховної Ради.149 Проте він викликав різкий супротив з боку суспільства і був відкликаний уже через декілька днів після його офіційної реєстрації.150

На сьогодні жодних обмежень щодо засобів шифрування не встановлено, проте комерційне поширення засобів шифрування інформації підлягає ліцензуванню.151

Оприлюднений у січні 2020 року проєкт Закону «Про дезінформацію» зобов’язував усіх фізичних і юридичних осіб надавати свої контактні та інші ідентифікаційні дані щоразу при поширенні «масової інформації» в інтернеті (див. B3).152 Крім того, він надавав владі повноваження збирати ідентифікаційні дані власників сайтів, вебсторінок, акаунтів, каналів, чатів або «інших спільнот», аудиторія яких більше п’яти тисяч підписників або які відвідуються більше ніж п’ятьма тисячами унікальних користувачів щодня.153

У січні 2020 року декілька регіональних редакцій отримали листи від місцевих відділів Кіберполіції України, в яких їм пропонувалося встановити на своїх сайтах програмний скрипт, який дозволить ідентифікувати анонімних користувачів.154 Кіберполіція заявила, що її відомство не надсилало жодних листів.155

C5: Чи порушує стеження органів влади за діями громадян в інтернеті право інтернет-користувачів на недоторканність приватного життя? (від 0 до 6 балів) (3/6)

У відкритому доступі мало інформації про ведення стеження та перехоплення інформації українською владою. В Україні відсутнє комплексне законодавство, яке б регулювало питання захисту права на недоторканність приватного життя та запобігало зловживанням повноваженнями щодо стеження. Служба безпеки України може розпочати кримінальне розслідування і використовувати пристрої перехоплення повідомлень, проте чинним законодавством, а саме Законом «Про оперативно-розшукову діяльність»,156 не визначено, за яких саме обставин дозволяється застосовувати цей запобіжний захід, а також не встановлено строки та обсяг його реалізації. У вересні 2019 року було зареєстровано законопроєкт № 1129, який надавав слідчим органам повноваження на доступ до електронних інформаційних систем і зняття з них інформації, а також на здійснення контролю кореспонденції без рішення суду у невідкладних випадках. При цьому законопроєкт вимагав отримання дозволу суду на здійснення відповідних оперативно-розшукових заходів протягом 48 годин від їх початку.157 Станом на кінець періоду, проаналізованого у цьому звіті, законопроєкт так і не був прийнятий.

Попередньою владою було придбано обладнання, що відповідало розробленій Росією архітектурі Системи технічних засобів для забезпечення функцій оперативно-розшукових заходів (СОРМ).158 Дехто вважає, що правоохоронні і розвідувальні органи України досі використовують аналогічну архітектуру, зобов’язуючи операторів встановлювати спецобладнання, яке дозволяє перехоплювати дані користувачів на законних підставах.159 У квітні 2019 року «Київстар» оголосив про придбання системи для аналізу інтернет-трафіка –Deep Packet Inspection (DPI), нібито для ефективнішого розподілу ресурсів, вивчення користувацьких вподобань і пропонування саме тих мобільних тарифів, які найкраще підійдуть абонентам. «Київстар» заявляє, що його система обробляє деперсоналізовані дані. Інший мобільний оператор Vodafone встановив систему DPI ще п’ять років тому для аналогічних цілей, тоді як третій найбільший мобільний оператор Lifecell утримався від коментарів щодо того, чи використовується ним система DPI.160

Технологія DPI може використовуватися для фільтрації трафіка й стеження за користувачами. Органи влади неодноразово намагалися зобов’язати інтернет-провайдерів встановлювати систему DPI для зазначених цілей, але безуспішно. Законопроєкт № 3080, внесений на розгляд Верховної Ради протягом періоду, що аналізується в цьому звіті, надавав СБУ повноваження встановлювати системи DPI в мережах інтернет-провайдерів, наділяв СБУ контролем над приєднанням мереж операторів до точок обміну трафіком і розширював повноваження СБУ щодо цензури інтернет-контенту. Представники галузі розкритикували цей законопроєкт, назвавши його «спробою скопіювати російське законодавство». У травні 2020 року парламентський Комітет з питань національної безпеки, оборони та розвідки рекомендував не приймати цей законопроєкт.161

В інтерв’ю, яке Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков дав у березні 2020 року, він заявив, що українські правоохоронці технічно готові відстежувати переміщення користувачів, щоб забезпечити дотримання карантинних заходів в умовах пандемії COVID-19, проте у законний спосіб це можна зробити лише після введення надзвичайного стану— який у період, що розглядається в цьому звіті, введений не був.162

У квітні 2020 року Міністерство цифрової трансформації на основні даних мобільних операторів «Київстар», «Lifecell» та «Vodafone Україна» створило мапу для моніторингу дотримання карантину людьми, які повернулися із-за кордону, починаючи з 17 березня 2020 року.163 Вона відображає кількість людей, які повернулися з-за кордону, країни, з яких люди прибули, а також кількість порушників карантину (разом із сумарною кількістю людей, з якими контактували ці порушники). За наявною інформацією, ці дані не містять достатньо персональної інформації для того, щоб можна було проводити відстеження. Наприкінці періоду, проаналізованого у цьому звіті, Міністерству цифрової інформації були передані дані пів мільйона людей. Мапа використовувалася Міністерством охорони здоров’я та Радою національної безпеки і оборони для коригування заходів, що вживаються державою для реагування на пандемію COVID-19. Міністерство цифрової трансформації також заявляє, що завдяки мапі громадяни можуть «оцінити ступінь ризику небезпеки у своєму регіоні».164 Відповідно до положень Закону «Про телекомунікації», оператори зобов’язані забезпечувати схоронність інформації про їхніх абонентів, яка може бути розкрита лише після надання абонентами прямої згоди на це (за деякими винятками).165 Ця норма не була дотримана перед створенням мапи, що викликало запитання щодо її законності. Пізніше, в травні 2020 року, на основі даних Apple, Київстар та різних банків влада створила іншу карту.166

У квітні 2020 року, на основі даних місцевих закладів охорони здоров’я та Національної поліції, декілька міських та обласних адміністрацій створили карти місць поширення COVID-19. Неоднозначно була сприйнята створена в Житомирській області карта з позначенням вулиць, на яких мешкають хворі.167 На іншій мапі, створеній мерією Дніпра, були позначені місця, які відвідували хворі на коронавірус.168

Того ж місяця Верховна Рада прийняла зміни до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»,169 встановивши нові правила обробки персональних даних для запобігання поширенню COVID-19. Обробка цих даних без згоди особи дозволяється виключно з метою здійснення протиепідемічних заходів у період встановлення карантину або обмежувальних заходів, пов’язаних із поширенням коронавірусної хвороби, та протягом 30 днів з дня його відміни.170 На законних підставах обробляти ці дані мають право медичні працівники, різні заклади охорони здоров’я та соціального захисту населення, Міністерство цифрової трансформації, Національна поліція та Національна гвардія України.171 Незрозуміло, хто відповідає за забезпечення подальшого знеособлення або видалення цих даних. Також незрозуміло, які наслідки матиме нездійснення таких дій. Зазначені зміни не гарантують, що оброблятимуться персональні дані лише заражених коронавірусом осіб. Це може стримувати осіб, які потребують лікування, від звернення до медичних закладів через бажання зберегти свою конфіденційність.172 Змінами також встановлений порядок обліку, реєстрації нових випадків захворювання, що виникають у період карантину у зв’язку з поширенням COVID-19, та обміну інформацією про них. Проте в законі не уточнюється, яка саме інформація може оброблятися у такому порядку. Змінами також передбачена відповідальність за незаконне розкриття персональних даних, проте без жодної деталізації.

Слід зазначити, що відповідно до Закону «Про захист персональних даних» обробка персональних даних без згоди особи дозволяється для захисту «життєво важливих інтересів» суб’єкта персональних даних, але обробляти персональні дані без його згоди можна лише до часу, коли отримання згоди стане можливим.173

Контроль місць перебування людей у період поширення COVID-19 був особливо жорстким у пунктах перетину кордону України. У березні 2020 року заступник Міністра внутрішніх справ Антон Геращенко заявив, що Прикордонна служба автоматично передає персональні дані українців, які повернулися з-за кордону, до Національної поліції, працівники якої можуть використовувати ці дані для контролю дотримання цими громадянами обов’язкової 14-денної самоізоляції відповідно до вимог закону.174

У квітні 2020 року Міністерство цифрової трансформації повідомило про запуск мобільного застосунку «Дій вдома». Кожен, хто прибував із-за кордону і відмовлявся проходити обов’язкову 14-денну обсервацію у лікарні чи санаторії, був зобов’язаний встановити цей застосунок і вказати номер свого телефону та адресу місця обов’язкової самоізоляції. Використовуючи систему розпізнавання обличчя та геолокацію, застосунок надсилає користувачам до 10 повідомлень на день з проханням включити геолокацію і зробити своє фото, причому у випадку ігнорування цього режиму до людини можуть навідатися правоохоронці для перевірки того, чи дотримується вона карантину;175 за порушення встановленого режиму передбачені штрафи або позбавлення волі.176 Дані з додатку збирає Міністерство цифрової трансформації; при цьому вони можуть бути на законних підставах передані третім особам, а саме Міністерству внутрішніх справ і Національній поліції. Ці дані повинні бути знищені протягом 30 днів з моменту скасування карантину у зв’язку з поширенням COVID-19.177

Спочатку прикордонники змушували людей завантажити і зареєструватися у застосунку при перетині кордону. У таких випадках застосунок фіксував прикордонний пункт як адресу обов’язкової самоізоляції особи. Коли ж особи залишали КПП, підтвердити своє місцезнаходження у додатку їм більше не вдавалося.178 Водночас людям, які в’їжджали на територію України з контрольованих сепаратистами територій, не пропонувалося проходити 14-денну обсервацію в лікарні чи санаторії; тому вони мали встановити додаток «Дій вдома». За даними правозахисної організації Human Rights Watch, особи, які не мали смартфону, не могли цього зробити, і тому їм було заборонено в’їзд на підконтрольну українській владі територію.179

До кінця травня 2020 року застосунок встановили близько 28 000 осіб, і Національна поліція отримала інформацію про більш ніж 16 000 порушень. Водночас, Міністерство цифрової трансформації отримало понад 144 тис. запитів від Міністерства внутрішніх справ про надання персональних даних користувачів. Деякі правозахисники розкритикували цей застосунок через порушення ним права на приватність.180 Багато хто з користувачів додатка скаржився на те, що додаток «Дій вдома» некоректно ідентифікував адресу їхньої самоізоляції, надсилав повідомлення без звукового сигналу і не розпізнавав їхні селфі, внаслідок чого відбувалися безпідставні візити працівників Нацполіції.181

Інші спроби придбати просунуту програму стеження за дотриманням карантину в рамках заходів влади із запобігання поширенню коронавірусу не увінчалися успіхом. Уряд виділив СБУ 50 млн. гривень (2,1 млн. дол. США) на придбання комп’ютерної системи «NowForce» у ізраїльсько-американської компанії Verint, постачальника шпигунського програмного забезпечення, але СБУ відмовилася від закупівлі після того, як такі плани влади були широко розкритиковані громадськістю.182 Київська міська адміністрація планувала придбати 400 камер з функцією вимірювання температури тіла та розпізнавання облич у китайської компанії Hikvision за 64,9 млн. гривень (2,7 млн. дол. США), але розірвала договір на купівлю, оскільки камери не були включені у погоджений Кабміном перелік товарів для протидії коронавірусній хворобі.183

C6: Чи зобов'язані інтернет-провайдери та інші компанії, що надають доступ до цифрових технологій, сприяти владі в здійсненні моніторингу інформації, яку передають або зберігають їхні користувачі? (від 0 до 6 балів) (4/6)

Наразі інтернет-провайдери не зобов’язані без постанови суду сприяти органам влади в здійсненні моніторингу інформації, яку передають або зберігають інтернет-користувачі. Обсяг зберігання даних інтернет-користувачів провайдерами інтернет-послуг встановити важко.

Відповідно до Закону «Про телекомунікації» (стаття 39), оператори телекомунікацій зобов’язані за власні кошти встановлювати на своїх телекомунікаційних мережах спеціальні технічні засоби, необхідні для здійснення уповноваженими органами оперативно-розшукових заходів.184 Інформація щодо того, в якому обсязі виконуються ці положення, відсутня.

Вочевидь, оператори добровільно передавали владі дані користувачів в рамках державних заходів, спрямованих на зупинення поширення COVID-19, у тому числі за допомогою спеціальних карт, що відображають порушення правил карантину (див. C5).

C7: Чи зазнають громадяни незаконних залякувань або фізичного насильства з боку органів державної влади чи будь-яких інших суб'єктів за свою діяльність в інтернеті? (від 0 до 5 балів) (2/5)

Користувачі, зокрема журналісти, які працюють онлайн, часто стикаються з незаконними актами помсти за свою професійну діяльність онлайн. У 2019 році ІМІ зафіксував 243 випадки «порушень свободи слова», що дещо більше порівняно з 235 випадками у 2018 році. Більшість цих порушень (172) стосувалися фізичної агресії проти журналістів.185 У першому кварталі 2020 року було зафіксовано 62 порушення, з яких 43 стосувалися фізичної агресії проти журналістів.186 Проте не всі ці порушення були спрямовані проти журналістів чи інших суб’єктів, які працюють в інтернеті. За період з травня по вересень 2019 року інша громадська організація, «Платформа прав людини», зафіксувала всього шість фізичних нападів на журналістів, які працюють в інтернеті.187

Вперше за три роки сталося вбивство журналіста – Вадима Комарова. У травні 2019 року, буквально через день після того, як Комаров повідомив про свої плани опублікувати викривальні матеріали щодо корупції у місцевій владі, невідомі зловмисники жорстоко його побили. Після побиття Комаров перебував у комі. У червні 2019 року внаслідок завданих травм він помер.188

У 2018 році від травм, завданих сірчаною кислотою, пішла з життя громадська активістка Катерина Гандзюк. Вона використовувала соціальні медіа-платформи і місцевий сайт громадянської журналістики МОСТ для викриття корупції. У квітні 2020 року Офіс Генпрокурора й СБУ оголосили про завершення затягнутого слідства у справі про організацію її вбивства, в результаті чого до позбавлені волі було засуджено безпосередніх виконавців нападу189 й була оголошена підозра ще трьом особам, причетним до організації цього злочину. Проте правозахисники не погодилися з цим рішенням, заявивши, що влада зарано направила цю справу до суду, влаштувавши піар-шоу навколо загибелі Гандзюк.190

У 2016 році внаслідок вибуху автомобіля в центрі Києва загинув журналіст «Української правди» Павло Шеремет.191 У грудні 2019 року Офіс Генпрокурора, Міністерство внутрішніх справ і поліція повідомили, що досудове розслідування у цій справі майже завершено. Було затримано п’ятьох підозрюваних. Проте через місяць Офіс Генпрокурора визнав, що для направлення обвинувального акту в суд бракує доказів.192 У травні 2020 року було змінено групу прокурорів у справі про вбивство Шеремета,193 і згодом троє підозрюваних постали перед судом,194 проте розслідування щодо встановлення організаторів вчинення вбивства досі триває.195

Справедливе та своєчасне розслідування нападів на журналістів, які працюють онлайн, та інших користувачів є швидше винятком, аніж правилом.

Поширеним явищем є нефізичні акти помсти. Наприклад, у вересні 2019 року щонайменше чотири журналіста KyivPost отримали SMS-повідомлення з погрозами з боку проросійських бойовиків з окупованих районів Луганської області невдовзі після подання заявок на акредитацію працювати в зоні бойових дій.196 У липні 2019 року була заблокована блог-платформа Enigma.ua після публікації статті, в якій йшлося про об’єднання правоохоронців в організовані злочинні групи для боротьби із правозахисниками (див. B1).197

У травні 2020 року головного редактора незалежної розслідувальної агенції «Слідство.інфо» Анну Бабінець викликали на допит у Нацполіцію через її запит до нардепа від партії «Слуга народу» Олександра Дубінського щодо його зв’язків з персональним адвокатом президента США Дональда Трампа Рудольфом Джуліані. У отриманій від Нацполіції повістці йшлося про те, що Бабінець може бути піддана кримінальному переслідуванню за порушення таємниці листування за статтею 163 Кримінального кодексу. Такі кроки влади були сприйняті широким загалом як залякування Бабінець, відомої своїми журналістськими розслідуваннями.198

Час від часу відбувається доксинг, який залишається проблемою в Україні. У травні 2020 року в інтернет були викладені номери телефонів декількох відомих журналістів-розслідувачів, вочевидь, через публікацію статті, в якій вони звинуватили колишнього держслужбовця у тому, що його докторська дисертація – це плагіат. У жовтні 2019 року той самий колишній чиновник виклав в мережу персональні дані співробітників програми журналістських розслідувань «Схеми».199

Інтернет-група українських націоналістів, які називають себе «Миротворець», продовжує переслідувати і публікувати персональні дані журналістів та інших осіб, яких вони вважають антиукраїнськи налаштованими.200 У жовтні 2019 року Президент Володимир Зеленський заявив, що як президент він не вправі закривати не лише «Миротворець», а взагалі будь-які сайти.201 Приблизно в той самий час Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні знову висловила занепокоєння щодо безпеки тих осіб, кого ганьбить «Миротворець», і закликала заблокувати цей сайт.202 У листопаді 2019 році голова парламентського Комітету з питань свободи слова попросив СБУ провести розслідування діяльності цієї групи.203

Представники ЛГБТ+ спільноти часто зазнають цькування в інтернеті. Під час парламентської виборчої кампанії 2019 року спостерігалися численні випадки «рожево-чорного піару», спроб дискредитувати деяких політиків через їхню нібито приналежність до ЛГБТ+ спільноти.204 У 2019 році щонайменше 50 геїв стали жертвами схем вимагання після того, як їх виловлювали в додатках для побачень.205

C8: Чи стають сайти, державні структури і приватні компанії, інтернет-провайдери та індивідуальні інтернет-користувачі об’єктами масових хакерських атак або інших форм кібератак? (від 0 до 3 балів) (1/3)

Зміни в рейтингу: Рейтинг покращився з 1 до 2 балів, оскільки у період, що розглядається в цьому звіті, не відбувалося жодних масштабних чи загальнонаціональних кібератак (на відміну від попередніх років).

Хоча державні і приватні суб’єкти, включно з журналістами та правозахисниками, часто зазнають кібератак, ніщо не свідчить про те, що до цих атак причетна українська держава. У 2019 році ІМІ зафіксував 18 випадків кібератак щодо журналістів.206 Також мали місце кібератаки на інтернет-ресурси, що належали ЛГБТ+ організаціям.207

У першому кварталі 2020 року СБУ нейтралізувала 103 кібератаки на інформаційні ресурси державних органів влади. З березня на установи, залучені до реагування на COVID-19, почали здійснюватися більш інтенсивні кібератаки. Загалом у період з січня по березень 2020 року СБУ заблокувала майже 2 000 сайтів, які використовувалися для кібератак.208

У травні 2020 року Уповноважений ВР України з прав людини Людмила Денісова закликала СБУ знайти зловмисників, які здійснюють масові кібератаки на офіційний сайт омбудсмена. Вона зазначила, що атаки зазвичай відбуваються після публікації повідомлень про українських полонених та політв’язнів, які утримуються на території Росії, окупованого Криму та контрольованих сепаратистами територіях Донецької і Луганської областей. Вони зазвичай призводять до зупинки сайту та втрати інформації.209

У квітні 2020 року Київська міська адміністрація повідомила про масову атаку типу «відмова в обслуговуванні» (DDоS), під час якої було використано близько 1,5 мільйона IP-адрес, із яких здійснювались спроби дестабілізувати роботу міських е-сервісів.210

У грудні 2019 року DDoS-атака була здійснена на сервери групи «1+1 медіа».211 У різний час протягом 2019 року різні інтернет-медіа, зокрема «Чорноморська ТРК», «Delo.ua», «Гордон» та «Громадське телебачення», зазнали аналогічних кібератак.212

У липні 2019 року хакерська атака сталася на CRM-сервер політичної партії «Голос», на якому зберігалися особисті дані зареєстрованих волонтерів і прихильників партії.213

У червні 2019 року масованих DDoS-атак зазнав Національний банк України, в результаті чого сайт банку тимчасово перестав функціонувати.214

Влада посилила боротьбу із кіберзлочинністю. Наприкінці 2019 року силовики затримали кіберзлочинну групу, до складу якої входили троє українців та один іноземець, які зламували комп’ютери приватних організацій в Україні та по всьому світу.215 В іншій справі поліція затримала 16-річного одесита за здійснену ним DDoS-атаку, спрямовану на блокування мереж інтернет-провайдерів.216

Україні продовжують загрожувати кібератаки з боку Росії, які іноді фінансує російська влада. У грудні 2019 року під приціл хакерів, нібито спонсорованих російською владою, потрапили українські дипломати, урядовці, військові, правоохоронці, журналісти й громадські організації, які зазнали атаки спрямованого фішингу. У січні 2020 року російська хакерська група зламала сайт української енергетичної компанії Burisma, яка стала однією з тем дебатів щодо імпічменту президента США Дональда Трампа.217 У репортажах за лютий 2020 року фігурувала інша російська хакерська група, яка шпигувала за українськими військовими установами.218

On Ukraine

See all data, scores & information on this country or territory.

See More
  • Global Freedom Score

    62 100 partly free
  • Internet Freedom Score

    61 100 partly free
  • Freedom in the World Status

    Partly Free
  • Networks Restricted

    No
  • Websites Blocked

    Yes
  • Pro-government Commentators

    Yes
  • Users Arrested

    Yes