У окупованому Криму – нові відлуння темного минулого

Жителі Криму борються за отримання базових прав людини в умовах переслідувань з боку російських спецслужб

На початку цього тижня російський президент Володимир Путін відкрив новий міст, який сполучив окупований Крим з материковою частиною Росії. Проте для жителів Кримського півострова, а особливо кримських татар, які перебувають в умовах де-факто російського правління, це не надто велика радість. За останні чотири роки їх уже позбавили свободи віросповідання, медіа, вираження поглядів та свободи об’єднань. Незважаючи на те, що з 1991 по 2014 рік життя під дією законів України не було аж надто солодким, теперішній стан з доступом громадян до демократичних прав та основних свобод суттєво погіршився.

Згідно з індексом Freedom in the World, який розробив Freedom House, в цілому Україна залишається частково вільною країною. Але з початку російської окупації, Крим визначається як невільна територія. Це зумовлено суворими репресіями з боку російської влади, які розповсюджуються на всіх, хто намагається відстоювати свої фундаментальні права та свободи. Більше того, взяті окремо показники саме цієї території – одні з найгірших у цілому регіоні Євразії. Вони навіть нижчі, ніж в самій Російській Федерації.

Зловісна річниця

Церемонія відкриття путінського мосту відбулася за три дні до 74-ї річниці "Сюргюнлик" – масової депортації кримськотатарського народу. Під час однієї з найпохмуріших сторінок радянської історії, більш ніж 180,000 чоловіків, жінок і дітей розбудили серед ночі, зібрали разом та запроторили до вагонів для худоби, які прямували до Сибіру і Середньої Азії. Лише за приблизними оцінками, близько 8,000 людей загинули в дорозі. Ті, хто вижив, зіткнулися зі складними умовами життя та загрозою культурного зникнення.

Кримські татари отримали змогу повернутися на батьківщину майже через 50 років потому – після розвалу Радянського Союзу в 1991 році. Одним із найбільш значущих маркерів цього повернення у 1999 році стало офіційне визнання і легалізація українським урядом Меджлісу – представницького органу кримськотатарського народу. Звісно, в реаліях України дотримання прав кримських татар не було бездоганним. Державні ініціативи, спрямовані на реінтеграцію, включно з програмами переселення та зусиллями, спрямованими на соціальний та економічний розвиток півострова, неефективно втілювалися в життя або ж взагалі не втілювалися через слабкість основних державних інститутів. Також у цей період регулярно фіксувалися випадки переслідування, залякування та ксенофобії, спрямовані проти кримських татар.

Проте, протягом майже 25 років під українським керівництвом, кримські татари користувалися можливостями для захисту громадянських прав та політичних свобод, що дозволило їм розвивати незалежні кримськотатарські засоби масової інформації. Так з’явилися ATR, Голос Криму і Авдет. Вони отримали змогу розвивати громадянські інститути та сповідувати свою віру, не стикаючись із політично вмотивованими звинуваченнями в екстремізмі.

Натомість під де-факто керівництвом Росії, у 2016 році заборонили Меджліс, прирівнявши його до екстремістської групи та змусивши переїхати до Києва. Із 2014 року на півострові заборонили проводити пам’ятні громадські заходи, приурочені до річниць депортації 1944 року. Кримські татари та інші жителі півострова, які висловлювали свою позицію щодо ситуації в Криму, намагалися відстоювати свої фундаментальні права на свободу зібрань або виступали на захист свободи слова – наприклад, Олег Сенцов, Руслан Зейтуллаєв та Алі Асанов – страждають від арештів, обшуків, примусового «лікування» в психіатричних закладах, насильницьких зникнень та «театралізованих» засідань в російських судах. Багатьох людей звинувачують в екстремізмі – зокрема кримських татар, яким приписують зв’язки з угрупованням Хізб ут-Тахрір, забороненим у Російській Федерації, як терористична організація. Більше 60,000 жителів Криму, у тому числі багато кримських татар, були примусово переміщені в результаті окупації.

Журналістів змусили виїхати, або піти в «підпілля»

Під російським управлінням медійна картина в Криму різко змінилася. Українське мовлення, яке досі існувало на півострові, було повністю замінене російськими, підконтрольними владі каналами. Місцеві незалежні засоби масової інформації, включно з кримськотатарськими платформами, як ATR, були фактично виселені з півострова. У 2015 році «Роскомнадзор» (медіа-телекомунікаційний регулятор в Російській Федерації) з явно політичних причин відмовив у реєстрації багатьом із цих медіа. АТR та інші переїхали до Києва, а це означає, що їхні журналісти не мають прямого доступу до Криму, що впливає на якість та глибину їхньої роботи.

Незалежні журналісти, які залишаються на півострові, тепер неформально працюють як блогери. Вони не можуть зареєструватися або отримати акредитацію своєї роботи та часто стикаються з переслідуваннями та арештами. Так трапилося і з Facebook блогером Наріманом Мемедеміновим, який був арештований Федеральною службою безпеки минулого місяця за поширення «екстремістських матеріалів», яким назвали відео, зняте майже п’ять років тому. Деякі інші журналісти змушені були приєднатися до російських державних ЗМІ, оскільки це стало єдиним способом для них заробляти на життя у цій галузі.

Необхідність активної міжнародної підтримки

Деякі члени міжнародного співтовариства засудили жахливий стан демократії та прав людини в Криму. Але ті, хто має сили стимулювати ґрунтовні зміни, повинні здійснити конкретніші дії.

Сполучені Штати повинні надавати як дипломатичну, так і матеріальну підтримку тим, хто має досить відваги, щоб залишатися в Криму та боротися зі щоденними репресіями. Зокрема – незалежним журналістам та активістам, які поширюють важливу інформацію навколишнім світом. Україна також має сприяти широкому поширенню контенту зсередини Криму, щоб як українська, так і міжнародна аудиторія знали про те, що там відбувається.

Навіть в умовах поточного російського ігнорування, міжнародне співтовариство повинне продовжувати вимагати відповідальності за порушення прав людини через такі судові інститути, як Міжнародний кримінальний суд та Європейський суд з прав людини, а також міжнародні органи, які концентрують свою увагу на незалежній журналістиці. Це, наприклад, представник із питань свободи засобів масової інформації в Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).

Насамкінець, міжнародне співтовариство повинне далі наполягати на введенні до Криму моніторингових місій ОБСЄ та ООН для фіксування ситуації в сфері прав людини. Такі місії також мусять проводитися за участі журналістів, які зможуть забезпечити об'єктивне висвітлення умов життя на півострові після більш ніж чотирьох років незаконної окупації.